УКРАЇНА-14. Львів. Храми-1. 26-30 червня 2015 |
Так я і не довідався про точну цифру - скільки у Львові церков, соборів і костелів. Можна сказати лише одне - БАГАТО.
Хоча б деякі з них відвідати потрібно обов'язково...
На мапі я вказав, з якими вдалося познайомитися нам. Той, хто приїжджає до Львову залізницею, ще із вікна ваґону бачить високі вежі, що стримлять до неба. Прямуючи від вокзалу в напрямку центру міста, обов'язково проїдемо повз неоґотичний темно-коричневий храм із декількома зеленими вежами. Центральний шпиль храму - найвищий у місті (88 метрів). Церква святих Ольги і Єлизавети (площа Кропивницького 1, на мапі №1) була збудована у 1911-му році. Раніше то був католицький костел святої Єлизавети, закладений у 1903-му році особисто імператором Францом-Йосипом І, на честь його дружини Єлизавети Баварської, загиблої від руки убивці, яку всі називали Сісі. Досить близько - лише за 750 метрів красується львівський пам'ятник історії й архітектури світової слави, внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Потужні жовті стіни огорожі оточують велику територію, де зведено чимало будівель. Центральна брама прикрашена двома статуями. Це символи двох церков - Римської та Грецької. Перлина усього комплексу, одна з візитівок Львову - Архикатедральний Собор святого Юра, створений у стилі бароко з елементами рококо. Це головна святиня Української греко-католицької церкви. Відійшовши на десяток метрів від кам'яної тераси, де стоїть храм, потрібно розглянути центральний, західний фасад. Над білим стародавнім багатофіґурним вишуканим гербом - чудова статуя Святого Юрія Переможця (Ґеорґія), який перемагає Змія - витвір ґеніального Івана Ґеорґія Пінзеля. Сходи, поруччя яких прикрашені статуями, що символізують різні чесноти, ведуть до центрального входу. Над ним - іще дві статуї майстра Пінзеля. Відкриті стародавні важкі двері наче запрошують нас увійти. Усередині храм просторий, з різноманітними елементами декору. Великий вівтар з'явився наприкінці 1760-х років. Головний образ вівтаря - Христос-учитель. Багато ліплення та різьблення із дерева. Через верхні вікна світло ллється донизу, граючи сонячними зайчиками на численній позолоті. Класична, у стилі бароко кафедра у золотаво-салатових тонах. У одному із притворів можна побачити копію Туринської плащаниці. Нам поталанило - ми побачили краєм ока врочистий обряд вінчання і на декілька хвилин стали його гостями. Звернули увагу на люстри та вийшли на вулицю. Із терас при вході ще раз уважно вивчили деталі центральної бані та дивовижно гармонійні пропорції ліпнини колон і стін. Повернімося до двох скульптур нижче балкону над входом. Це Папа Лев VI (ліворуч) і Панас Великий, архієпископ Олександрійський. Вони були заступниками (захисниками) будівельників Собору - Лева й Панаса Шептицьких. Останній заклав храм у 1744 році на місці середньовічної Святоюрської церкви. Мармурова дошка повідомляє, що Франц Ксавер Моцарт, який жив у Львові протягом 30-ти років, у 1826-му році дириґував виконанням «Реквієму» свого батька В.-А. Моцарта. Концерт був названий «історичним». Ліворуч від собору ворота й огорожа садів митрополита. На пілонах дві фіґури - Віри та Надії, далі - типові для бароко ажурні кам'яні ліхтарі. З іншого боку площі - центральний вхід у двоповерхові палати митрополитів, зведені у стилі класицизму 1762-го року. На трикутному фронтоні палацу - герб роду Шептицьких. Останній погляд на великий дерев'яний хрест, що стоїть праворуч на клумбі перед палацом і ми прямуємо далі. Греко-католицька церква Святої Ганни (вулиця Городоцька, 32. №3 на мапі). У цьому місці на початку ХVI-го сторіччя майстри кравецького цеху звели свою каплицю. Потім, протягом століть, храм неодноразово згоряв та перебудовувався. Сьогоднішній вигляд церква надбала вже у ХХ сторіччі.
Костел Івана Хрестителя - один із найстаріших у Львові. Його для своєї дружини Констанції, дочки угорського короля, звів у 1260-му році Лев І Данилович, князь галицько-волинський. Нинішнього вигляду будинок набув після реконструкції 80-х років ХІХ сторіччя. Тепер тут «Музей найдавніших пам’яток Львова». Площа Старий ринок (№4). Преображенська церква розташована у самому центрі старого міста Лева, зі зворотного боку Національного музею імені Шептицького (№5, вул. Краківська №21). Була освячена митрополитом Андреєм у квітні 1906-го року. В оздобленні інтер'єрів храму брали участь чимало талановитих майстрів, тому і до неї радимо зайти. Тут у лютому 2015 року відспівували траґічно загиблого Андрія Кузьменка (Кузьму, лідера гурту «Скрябін»). Менш, аніж за 50 метрів, на розі Краківської та Вірменської вулиць, між будинками із різноманітними маґазинчиками, трохи вглиб від бруківки, за ґратами паркану, на цегельній стіні, над аркою входу висить розп'яття. Зазвичай, тут багацько людей. Сьогодні всі усміхаються молодій шлюбній парі, яка прийшла позувати для весільної фото-сесії. Вулиця Вірменська, 7-13. Цей храм обов'язковий для відвідування. Вірменський катедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці - один з найдревніших реліґійних архітектурних пам'ятників у Львові. Відповідно до напису на пам'ятній плиті при вході, кам'яний собор на місці дерев'яної вірменської церкви XII-го сторіччя, розпочали будувати в 1356-му році! Зводили його на кошти вірменських крамарів. Історики переконані, що будівництво не обійшлося без участі вірменських майстрів, які внесли у вигляд церкви спільні риси із древнім храмом у місті Ані. Нинішній інтер'єр майстри створили переважно під час реконструкції 1908-1927-го років. Мені дуже сподобалася незвичайна ґама фарб на розписах стін. Малиновий, зелений, блакитний кольори. Погруддя митрополита вірменського Ісаковича. Його могилу ми бачили на Личаківському цвинтарі. У 1945-му році вірменська єпархія була розпущена, а священики заарештовані. Майже на 50 років під древнім склепінням храму влаштували сховище експонатів львівського музею Леніна. Вірменський собор з іншими пам'ятниками львівського Старого міста внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Cтародавні ковані двері запрошують вийти у двір. Просто неба на зеленому ґазоні у 2005-му році був встановлений хачка?р (дослівно з вірменської - «хрест-камінь») - кам'яна стела на згадку про жертви ґеноциду з тонкими різьбленими орнаментами та хрестом у класичній вірменській манері. Треба зазначити, що у 2010-му році мистецтво створення хачкару внесли до особливого списку ЮНЕСКО. Під дерев'яним накриттям - ґорельеф «Ґолґофа». Дивовижно виразні дерев'яні скульптури XVIII-го сторіччя. На стіні, у затінку галереї, чимало дощок на згадку про знатних парафіян. Ліворуч - Ка?роль Міку?лі (1821 – 1897 рр.), композитор, дириґент, педаґоґ, директор Галицького музичного товариства. Учень Шопена. Праворуч - Йосип Зелінський (1841-1908 рр.). На дошці написано «Великий патріот, педаґоґ, філантроп, учасник повстання 1863р.» Нічого й додати… Майстерно виконана фіґура Ісуса, який несе свій хрест. Повторюю, не пригадую, щоб десь іще бачив таке сполучення фарб. У травні 2003-го року кафедральний собор Вірменської Апостольської Церкви освятив патріарх-католикос усіх вірменів Ґареґін II. На церемонії були присутні багато почесних гостей, серед них екс-президент України Леонід Кравчук, французький співак вірменського походження Шарль Азнавур, вірменський актор Армен Джиґарханян, посли Вірменії в Україні й у Франції та багато інших. Думаю, що гості, як і я, не могли відвести погляду від яскравого вітражу, що високо на стелі. Прямо біля входу хлопчисько награвав різні сумні вірменські мелодії. Завернули за ріг, де із ніші над входом у двір церкви дивиться на міську метушню Мадонна. Цій статуї рівно 350 років. Вірменською вулицею повз високу дзвіницю, збудовану в далекому 1571-му році, вирушаємо до наступного львівського храму. Див. далі: УКРАЇНА-15. Львів. Храми-2. 26-30 червня 2015
|