УКРАЇНА-11. Львів. Личаківський цвинтар-музей-1. 27 червня 2015 |
Я думаю, що некрополі - в принципі, не найвеселіші місця для прогулянки чи відпочинку. Але без відвідування деяких з них важко обійтися тому, хто любить історію, краєзнавство та мистецтво скульптури. Адже тут, серед тисяч і тисяч звичайних громадян, знайшли свій останній вічний притулок ті, хто своїми талантами, волею, енерґією просували у майбуття нашу історію та культуру.
У Києві це Байковий цвинтар, у Москві - Новодівоче, у Мілані - Монументальний, у Венеції – Сан- Мікелє, у Парижі - Пер-Лашез і Сент-Женев’єв-де-Буа, в Лондоні - Хайгейтський.
У Львові вам конче необхідно відвідати Державний історико-культурний музей-заповідник "Личаківський цвинтар". Коротко люди звуть його "Личаківка". Центральний вхід прикрашений трьома арками зі стрільчастими вежами, з'явився на вулиці Мечникова 33 (навпроти вулиці Пекарської) у 1900-м році. Із перших кроків вхідною площею звертаєш увагу на гарні каплиці, зведені на замовлення іменитих львівських родин. Таких каплиць сьогодні залишилося 24, збудовані вони у різних стилях. Наприклад ліворуч - червона та рожева цегельні у неороманському, правіше від них сіра - неокласична. Дещо самотньо на площі бронзовому Ісусові. Звідти розпочнемо нашу спільну із читачем прогулянку, але пред тим маю сказати декілька слів. Коли ми, гуляючи тінистими алеями Личаківки, натискали затвор камери, то я планував майже без підписів виставити у звіті фото тутешніх скульптурних та архітектурних шедеврів. Навіщо щось писати, коли дивишся на прекрасні роботи майстрів різних століть? Але вже вдома, під час сортування архіву, звертаючи увагу на деталі, рука сама тяглася відкрити енциклопедію. І виявилося, багато хто з людей, пам'ять про яких живе у мармурі, граніті чи камені, були дійсними ґероями. Ґероями боїв, майстрами холста або різця, володарями думок читачів їхніх творів. Або скромно, але ґероїчно віддавали частину свого життя і тепло сердець близьким або зовсім невідомим сучасникам. Головною моєю проблемою виявилося: КОРОТКО викласти БІЛЬШЕ про життя ДИВОВИЖНИХ людей. Вам судити, чи це вдалося. Принаймні, Личаківському некрополю довелося приділити два звіти. Білокрилий мармуровий янґол, видний ще з вулиці, сумує за Ігорем Білозіром (1955 – 2000 рр.) - композитором і виконавцем, народним артистом України, одним зі стовпів сучасної української естради. Траґічно загиблим через побиття озвірілими бандитами прямо у центрі Львова. На пагорбку біліє громаддя каплиці ґрафів Дуніних-Борковських. Збудована у стилі класицизму 1812-го року - каплиця старіша за сам цвинтар, який офіційно почав діяти із 1786-го року. Тепер тут більше 300 тисяч поховань, розташованих на площі більше 40 гектарів. Початок центральної алеї прикрашає каплиця-склеп, яку у стилі неоренессансу, ще при житті звів для себе Юзеф Бачевський (польськ. Jоzef Adam Baczewskі; 1829 – 1911 рр.) - львівський лікеро-горілчаний маґнат, продукція з його виробництва була відома й шанована у всій Європі. Пан Юзеф був також активним громадським діячем та філантропом. І сьогодні справа пана Юзефа живе - на Площі Ринок відкриті двері ресторану-маґазину Бачевських.
Дещо вище каплиці Бачевських - гарний пам'ятник Маркіяну Шашкевичу (1811 – 1843 рр.), греко-католицькому священику, письменникові та поету, засновникові нової української літератури у Галичині. Його шанують, як західноукраїнського "Будителя" (пророка). Володимир Барвинський (1850 – 1883 рр.) - український письменник, журналіст, видавець, історик, суспільний діяч, etc, etc, etc. Один з фундаторов орґанізації "Просвіта". На пам'ятнику написали - "Щирому труженникові своєму - вдячна Русь-Україна". Іван Франко (1856 – 1916 рр.) - український письменник, поет, публіцист, громадський і політичний діяч. Один із чільних корифеїв та авторитетів української культури. Гуляючи Личаківським, почуваєш себе відвідувачем скульптурної ґалереї. Сьогодні алеї прикрашають більше 500 фіґур та рельєфів. Це янґоли, які потрапили до мого об'єктиву. Кароль Шайноха (чеськ. Karel ?ejnoha von Vt?lensk?, польськ. Karol Szajnocha; 1818 – 1861 рр.) - польський історик та літератор. Автор багатьох новел, поезій, драм та історичних праць, серед них з історії Чехії, перекладених на чеську мову. Під кронами львівських дерев знайшли свій спокій чимало військових. Мені впав в око цей старий австрійський шолом. Виявилося, що це - пам'ятник вершнику-драґунові Едуарду фон Валішу встановлений у 1887-му році за вказівкою імператора Франца Йосипа. Найбільш зворушливі пам'ятники нагадують про дітей, які передчасно пішли. Северин Гощинський (польськ. Seweryn Goszczy?ski; 1801 – 1876 рр.) - борець за незалежність Польщі, поет і письменник, видатний представник польсько-української романтичної літературної школи. Юзеф Торосевич (польськ. J?zef Torosiewicz; 1784 – 1869 рр.) - польський доктор медицини вірменського походження, громадський діяч, меценат, який заснував притулок для вірменських дитей-сиріт. Вельми багато мадонн.
Юліан Ордон (польськ. Julіusz Konstanty Ordon - 1810 – 1887 рр.) - національний ґерой Польщі, кавалер найпочеснішої польської нагороди - військового ордену Vіrtutі Mіlіtarі. Учасник польського повстання 1830-1831-го років, добровольцем воював в Італії у загонах Джузеппе Ґарібальді! Антоній Дурський (польськ. Antonі Durskі - 1854-1908 рр.). Його називали батьком львівського відділення польського гімнастичного товариства "Сокіл", одним із гасел якого був "Mens sana іn corpore sano" (Здоровий дух у здоровому тілі). Пам'ятник вінчає бронзовий сокіл. На фотоґрафіях різних поколінь однієї родини можна вловити навіть тенденції змін... давно збіглої моди. Помітно, що на цвинтарі не дуже часто зустрічаються зруйновані чи недоглянуті могили й пам'ятники. Після здобуття Україною незалежності активно ведуться реставраційні роботи, за щедрої та активної підтримки також із Польщі. На цьому пам'ятнику цікава не лише бронзова фіґура скорботної жінки, яка стоїть навколішки, але й бічний барельєф. На ньому в обладунках - Лицар Ордену гробу Господнього - Владислав Трушковський, кавалер австро-угорських, німецьких та турецьких орденів, який загинув у битві за місто Ґаза в Палестині у березні 1917-го року, під час Першої світової війни. До середини ХІХ століття стало зрозуміло, що цвинтар - не лише головне й почесне у місті Лева місце, але й цікаве для допитливих відвідувачів. Тому при наступному великому розширенні й реконструкції у 1856-му році ботанік Львівського університету Карл Бауер разом із директором цвинтаря Титом Тхужевським впорядкували територію, проклали алеї й доріжки, склали рекомендації з розташування майбутніх поховань для підвищення до них інтересу звичайних містян. Після цієї ґрунтовної роботи цвинтар надбав риси архітектурно-скульптурного парку. На центральній алеї, один поряд з одним, знайшли вічний спокій високі церковні діячі. Це - католицькі польські архиєпископи. Ліворуч - Григорій Шимонович (1800 – 1875 рр.) - митрополит львівський вірменський. Праворуч - Ісак Ісакович (1824 – 1901 рр.), також духовний очільник - митрополит львівських вірменів. Але найцікавіший для відвідування меморіал церковного ієрарха - ґотична ротонда з фіґурою, що лежить, Самуїла Стефановича (1755 – 1855 рр.). Архиєпископ прожив довге життя (103 роки), 27 років був митрополитом львівської вірменської церкви. Із розповіді ґіда, який був із нами, я довідався, що владика з великою увагою ставився до свого кам'яного двійника, сам обрав місце свого поховання й особисто позував скульпторові. Гробівець (склеп) багатьох греко-католицьких єпископів. Ті відвідувачі Личаківки, хто до цього мало відвідував католицькі або протестантські цвинтарі, з перших кроків звертають увагу на велику кількість гробівців, рідкісних для православних цвинтарів. Їх тут більше 2-х тисяч. Вони бувають різні. Оці три - досить прості за формою та оздобленням.
Над цими працювали вмілі руки скульпторів та майстрів кам'янотесів. Деякі нагадують маленькі будиночки, чи навіть палаци. Як гробівець родини Гноїнських, що праворуч. Представник цієї знатної родини доктор Міхал Ґноїнський (польськ. Micha? Gnoi?ski), був у 1880-х роках президентом (бурґомістром) Львова. Неподалік на іншому гробівці я випадково розгледів на бронзових грудях поважного пана ланцюг із картушем (геральдичним медальйоном-підвіскою у центрі). Видавець Юзеф Нойманн (польськ. J?zef Neumann, 1857 – 1932 рр.), кавалер численних орденів та інших нагород, двічі (1911-1914 рр., 1919-1927 рр.) був львівським президентом. Такий же ланцюг - символ міського голови, прикрашає погруддя Міхала Міхальського (польсь. Mіchal Mіchalskі, 1846 – 1907 рр.), коваля, воїна, "знатного городянина" (як вказано на пам'ятнику), міського президента у 1905 – 1907-му роках. Грізний лев на масивному високому постаменті охороняє вічний спокій Тадеуша Рутовського (польськ. Tadeusz Rutowskі, 1852 – 1918 рр.) - польського громадського діяча, журналіста, також міського президента (1914-1915 рр.). Будучи меценатом, він ініціював створення Львівської ґалереї мистецтв. Доктор Ярослав Кулачковський (1863 – 1909 рр.) був одним із засновників та директором першої української страхової компанії "Дністер", що з'явилася у Львові у 1892-му році для захисту помешкань "від вогню, крадіжки й злому". Надійність та поважність дітища Кулачковського і його партнерів підтверджує один красномовний факт - перед Першою світовою війною майно усіх греко-католицьких парафій було застраховано тільки тут. "Дністер" працює й до сьогодні. Дуже гарне погруддя та деталі декору на пам'ятнику художникові й фотоґрафу Станіславу Світоневському. Станіслав Щепановський (польськ. Stanis?aw Szczepanowskі 1846 – 1900 рр.) - польський інженер, юрист, економіст, хімік, підприємець, один з піонерів нафтовидобувної промисловості у Галичині. Прошу вибачення в читачів, але трохи "стомлю" подробицями його дивовижної долі. Школу він закінчив у Польщі. Політехнічний інститут у Відні. Працював на будівництві залізниці на Балканах. Диплом хіміка й економіста одержав у Парижі. Інженером став у Анґлії, де встиг попрацювати, зокрема в Міністерстві у справах Індії. Повернувшись до Галичини, активно зайнявся розробкою та видобутком нафти, будівництвом нафтопроводів. У 1881-му заснував перше прикарпатське Товариство із експлуатації нафти. У 1883-му під Коломиєю збудував найбільший і найсучасніший на ті часи нафтоперегінний завод та з'єднав його нафтопроводом з полями нафтородовищ. За три роки почала діяти зведена ним залізнична гілка Печеніжин - Коломия. Встиг бути обраним депутатом Австрійського парламенту і Галицького сейму. У неповних 40 років став почесним громадянином міста Коломия. То тут, то там надгробки прикрашають фіґури скорботних жінок. Але, безумовно, найвідоміша кам'яна жінка на цвинтарі - "спляча красуня", скульптурний шедевр, що прикрашає надгробок акторки Юзефи Марковської, яка пішла у кращі світи 1877-го року. Цей прекрасний, аж щемить душу, пам'ятник, виліпив у 1896-му році відомий львівський скульптор Юліан Марковський (1846 – 1903 рр.), майстерня якого лише на Личаківському створила близько 60-ти надгробків, серед яких 30 скульптур, серед них показані вище пам'ятники ґероєві Юліану Ордону й Северинові Гощинському. Тінистою алеєю вирушаємо до відомих далеко за межами Львова військових меморіалів, розташованих на південному сході Личаківського цвинтаря-музею. Див. далі: УКРАЇНА-12. Львів. Личаківський цвинтар-музей. 27 червня 2015
|