|
Наступний шедевр Гауді розташований за декілька хвилин їзди автобусом або метро від Церкви. Парк, найвідоміший і улюбленіший мешканцями Барселони, притягує мільйони туристів зі всього світу. Такого, точніше, навіть схожого на нього ніде немає!
|
У його прохолодних алейках можна сховатися від спеки. На відкритих лужках і площах можна приймати сонячні ванни.
В цілому парк нагадує багатовимірні гігантські декорації до фантастичної казкової вистави.
Їдемо широкою вулицею Travessera de Dalt. На зупинці автобуса хтось для зручності туристів, а може - від втоми відповідати на багатотисячоразово повторюване протягом доби одне й тесамн питання, приклеїв від руки написаний плакат-покажчик.
Маленькою вулицею Carrer de Larrard піднімаємося догори. На ній багато цікавих будинків, але наша мета розташована на Т-подібному перехресті з вуличкою Carrer Olot.
Беремо праворуч і серед зелені дерев бачимо башти казкових будиночків.
Парк Гуель (Park Guell). Зведений Антоні Гауді за замовленням і за гроші відомого політика, успішного бізнесмена і мецената графа Еусебі Гуеля (кат. Eusebi Guell i Bacigalupi, 1846-1918).
Гауді і Гуель познайомилися 1978 року, на Всесвітній виставці в Парижі. Їх дружба тривала до смерті мецената. В кінці 19 століття дуже відомими в світі були житлові садові ділянки Англії, тож Гуель задумав великий комерційний проект, для чого купив частину пагорба «Лиса гора» площею 17 га на околиці міста з метою побудувати там містечко-сад (сучасною мовою – котеджне містечко). Роботи розпочали в 1900 році і продовжували до 1914.
Коттеджним містечком це місце не стало, а ось після покупки міською владою у спадкоємців Гуеля в 1926 році парк був відкритий для відвідувачів, як безплатний і громадський. Головний вхід до парку створений між 1900 і 1903 роками. Мозаїкою прикрашені опуклі стіни із зубцями вгорі, фонтан. Сходами можна піднятися догори.
Мозаїка із змією в кільці. Жовто-червоні вертикальні смуги за головою пітона – національні кольори Каталонії.
Наташа біля фігури ящірки (кат. el Drac). Це - одне з найулюбленіших створінь Гауді. Зараз – головний символ парку і одна з емблем Барселони.
Скручені гратки з металевої стрічки. Наличники вікон – з мозаїки. Ми йдемо догори. Ясна річ, що не сходинками, а похилою доріжкою, яка починається біля пряничного будиночка вартового.
Гауді надавав великої уваги плануванню доріжок. Адже в парку збиралися побудувати близько 70 будинків і до кожного майбутній господар повинен був мати можливість під’їхати.
Всього звели три будинки, причому лише один коштами покупця. Останні - за рахунок самого Гуеля. З метою реклами, як зразки. Другий, який побудував Франсеськ Беренгер (кат. Francesc d'Ass?s Berenguer), був виставлений на продаж. Покупців не знайшлося, за порадою Гуеля в 1906 році будинок придбав сам Гауді і жив в ньому до смерті. Нині тут музей творця парку La Casa-Museo Gaud?.
Дуже мальовничі алейки і декоративно оформлені естакади дозволяють потрапити до першого-ліпшого куточку парку. В деяких місцях ухил досить великий, але з допомогою когось підйом візком можливий. Загальна довжина доріг в парку близько 3 кілометрів. Ними ходять люди і може рухатися транспорт. Естакади–віадуки виконані в різних архітектурних стилях – романському, готичному і барокко.
Прямуємо до головної площі парку. Її будували з 1907 по 1913 роки. Вона овальна, розміром близько 3000 м2. Навіть у похмуру погоду тішить око яскравим посипанням майданчика і мозаїкою огорожі, яке водночас є лавкою.
Алеї уквітчані, доріжки посипані піском. Кожна стінка в парку має особливий вигляд. Ця, наприклад, нагадує нитку намиста. Потім дізналися, що її дійсно називають «Чотки». Скрізь дуже чисто, прибрано. Кожен відвідувач відпочиває душею.
Один з будиночків на головному вході. Замислювався, як квартира охоронців.
Ці ніші, створені з розчину і каменя, із зовнішнього боку виглядають як гнізда ластівки. Саме так їх звуть.
Головна площа – найкраще місце, з якого можна від горизонту до горизонту розглянути панораму Барселони, розташованої внизу.
Хвилястий, такий, що переливається в променях сонця архітектурно-скульптурно-мозаїчний декоративний шедевр важко назвати просто лавкою. Антоні Гауді особисто розрахував вигин перетину лавки, для чого знімав розміри з живої людини-моделі, яку садив на шаблон. Лавка складається з півтораметрових опукло-увігнутих фрагментів.
Лавку загальною довжиною більше як 110 метрів прикрасив мозаїкою з різноколірної кераміки в стилі trencad?s багатолітній співробітник Майстра Жузеп-Марія Жюжоль (кат. Josep Maria Jujol). Сидіння – білого кольору. Головна колірна гамма спинки лавки, як і інших мозаїк - синя, зелена і жовта. Ці кольори Гауді любив понад усе, для нього вони символізують Віру, Надію і Любов. Найцікіше, що більшість керамічного і скляного декору були створені з підручних матеріалів, часто - битої керамічної плитки і пляшок, уламків старого посуду і скла, шматочків глини.
Багато хто вважає вхід до парку найдосконалішою роботою Гауді. Правий будиночок призначався для адміністрації містечка. Тепер тут кафе і крамничка сувенірів.
Дах так само викладений мозаїкою. На вершині – капелюшок гриба-поганки.
Панорама Барселони з Головної площі. Вдалині – Середиземне море, ліворуч – зграйка будівельних баштових кранів серед шпилів Церкви Святого сімейства.
Більшість сюжетів паркової мозаїки – абстрактні, геометричні, сюрреалістичні. Але немало є риб, квітів, знаків зодіаку, написів, девізів.
Територією парку розсаджені найрізноманітніші рослини. Фактично Парк Гуель – це гарно доглянутий оригінальний ботанічний сад.
Зовнішня сторона лавки-парапету також мозаїчна. Тут є система відведення дощової води, яка збирається до резервуару і використовується для поливу. Коли води більше, ніж потрібно, починають працювати фонтани, які розташовані на головних сходах.
Погодьтеся, що багато галерей нагадують будиночки з мокрого пляжного піску.
Панорамний погляд на зелений пагорб. Добре видно всі три будинки, зведені за життя автора проекту містечка-саду. Ліворуч – червоний дах будинку самого графа Гуеля з його мозаїчним вензелем. Нині тут школа. Високо на горі (над дахом школи) – будинок адвоката Тріаса (кат. Casa Mart? Trias i Dom?nech), друга Гуеля і Гауді. І сьогодні належить його нащадкам. Правіше маківка башти серед зелені дерев – будинок-музей Гауді (він же на світлині праворуч). У кутку внизу – шпиль будиночка адміністрації.
Спиральними доріжками прямуємо вниз до першого ярусу парку.
Перекриття галерей підтримують декоративні ажурні колони. Дивно, але вони похилі!
Поліціянти перевіряють люки і ніші, яких на території парку сила-силенна. Адже Гауді вигадав дивну систему каналізації і відведення грунтових і дощових вод.
Хлопчина з суворим виразом обличчя. Чи то охоронець, чи то – мафіозо. Здається, схожий на Антоніо Бандераса. Проводжав підозрілим поглядом не лише нас, але і інших відвідувачів парку.
Зала Hip?stila або Зала Ста колон (La Sala de las Cien Columnas). Її звели в 1908-1909 роках для ринку, де мешканці містечка мали змогу купувати різні товари.
Загальна кількість колон не 100, а 86. Кожна – 6 метрів заввишки і 1,2 метра діаметром. Вони підтримують головну площу.
На стелі – розетки, викладені мозаїкою з майоліки. В цієї зали - відмінна акустика, тому інколи тут проходять концерти.
Алеї, перекриті арками, дають можливість гуляти парком навіть під час сильного дощу.
Сталактіти і сталагміти – штучні, рукотворні, побудовані фантазією і смаком архітектора, майстерністю і досвідом талановитих будівельників.
На горі – одна з будівель, до якої ведуть романтичні багатопролітні сходи. Ми гуляли парком досить довго, але переглянули, на жаль, далеко не все.
Світлина на пам'ять біля головних сходів. Тут завжди більше за все відвідувачів, туристів та місцевих мешканців.
Останні враження про цю архітектурно-ландшафтну Казку – синьо-білий мозаїчний укіс вікна, особливо шанований Антоні Гауді п’ятипроміневий хрест на маківці башти і медальйон з написом «Park». Вже за сотню метрів зворотнього шляху з’явилося бажання знов сюди повернутися! |