Уранці наступного дня після прибуття літаком до Лісабону наші добрі чарівники – дипломати посольства України у Португалії повезли нас на ... край світу. Я не жартую. Це правда.

Якщо бути точним, наш шлях лежав до самого краю величезного Євро-Азіатського континенту.

У Португалії чудові дороги. Проїхати ними близько 40 кілометрів – справжнє задоволення.

Нові сучасні котеджні містечка чергувалися з невеликими, але зовні досить комфортними селищами забудованими традиційними португальськими будинками.

Стрілка завертає наше авто ліворуч.

Іще за мить ми раптом бачимо море. Точніше – океан! І здалеку нам своїм гострим червоним дахом підморгує маяк.

Як сказала наша ѓід,аташе української амбасади (одночасно - наша добра фея) Вікторія: «Нам пощастило! Відвідувачів зовсім небагато у порівнянні з іншими днями!» Чудово! Доріжка веде нас до монументу, що розташований майже на схилі.

Мис Рока (порт. Cabo da Roca). Скеля, сягає 140-ка метрів вище рівня хвиль, які нескінченно мільйони років накочуються на берег. Найзахідніша точка Європи. Далі на захід – лише десятки, сотні, тисячі кілометрів водної стихії. Атлантика!

На мармуровій дошці, окрім ѓеоѓрафічних координат цієї особливої точки на Землі, написані слова португальського поетичного ѓенія Луїса Камоенса (порт. Lu?s de Cam?es): «Це місце, де земля закінчується і починається море» (порт. «Onde a terra se acaba e o mar come?a»).

Частина суші, де велич природи змушує усіх замовкнути...

Ліворуч, внизу і праворуч – скелі!

А ось попереду... Подивіться уперед! Нічого не бачите? Чому? Адже прямо на захід до американського берегу в штаті Нью-Джерсі «лише» 2950 морських миль. Це близько 5460 км. Дрібничка!

Особливе місце дарує відвідувачам різні емоції.

Уся площа між урвищем і пагорбами, що на обрії, щільно вкрита зеленими травами і яскравими квітами. Коли ми придивилися, то виявилося, що майже усі рослини усього декількох видів.

До того ж - це заїжджі "аѓресори". Так, так, у рослин це буває і називається інвазією.

Жовтий красень Carpobrotus edulis — справжній загарбник. Насіння квітки якимось чином потрапило сюди з Південної Африки, прижилося тут і... витіснило усі інші види рослин. Ось така рослинна«зозуля». Цих квіток стосується іще один особливий термін - сукуленти (від лат. succulentus, «соковитий»). В їх листі та стеблах зберігається... вода. Тож мис цікавий не лише можливістю зазирнути за обрій, але і побачити поблизу незвичайних представників фауни.

Людей помітно додалося. Усім їм можна позаздрити – у них попереду незабутні враження!

Нескінченна водна широчінь! По-іншому не скажеш!

Подяка маякові, який дарує своє рятівне світло людям!

До побачення, мис Рока, межа земної тверді і водної нескінченності!

Стрілки на годиннику показали час обіду і Вікторія оголосила, що не меншим атракціоном, аніж скеля над океаном, у Португалії є рибне меню. Ми зайшли до маленького будиночку, зовні нічим не визначного.

Виявилося, що цей маленький ресторанчик - справжній Храм для рибних ѓурманів! Пахощі супу з креветок линули, здавалося б, усім узбережжям...

Національна гордість португальців – філе з сильно просоленої, але потім особливим чином промитої тріски. Далі - щупальці восьминогів і якась океанська риба-красуня у лимонному соусі. Та ще й з овочами, та ще й із картоплею, ще й з чудовим португальським вином власного виготовлення!

«Бенкет на увесь світ» довелося закінчувати за вольовим наказом нашого водія: «Час до машини!» Ми поверталися до столиці іншим, новим шляхом, який прокладений прямо краєм океанічного берега.

За годину казкової подорожі, у супроводі бризок синьо-зелених хвиль і солоного запаху океану, попереду виринув червоний профіль величезного мосту і статуя Ісуса, що височить на протилежному березі затоки. Захоплені враженнями, про які кажуть: «Пам'ять на усе життя!», ми повернулися до тебе, Лісабон!