ЛИТВА-07. Вільнюс. Старе місто-2. 7 квітня 2014 |
Ґрати воріт були зачинені, однак можна оглянути двір та вежу над університетським корпусом. Одразу за дзвіницею - дуже привабливий пам'ятник. Це "Ліхтарник" - дипломна робота відомого литовського скульптора Вітаутаса Наливайки, встановлена 1986-го року. Далі обабіч старої вулички Швянто Йоно чимало цікавих старовинних будівель. На сірій стіні книгосховища в ориґінальному кам'яному баґеті - меморіальна дошка на честь 400-річного ювілею бібліотеки Вільнюського університету. Встановлена 1970-го року. На перехресті звертаємо праворуч і спускаємося вулицею Університетська (Universiteto g) додолу. Вільнюський університет (Universiteto g. 3) – один із найстаріших університетів Східної Європи. Освітою у ті часи керували ченці ордену єзуїтів. У Вільнюсі в 1569 році вони заснували спочатку колеґію, а потім у 1579 році - Вільнюський університет. Комплекс будувався протягом багатьох років та навіть століть, тому тут бачимо мішанину з архітектурних стилів - від ґотики та ренесансу до бароко і класицизму. В середені університету облаштовані 13 двориків. У будівлях, що перед нами, розміщені ректорат і три факультети - історичний, філолоґічний та філософський. Тут можна приєднатися до екскурсій та відвідати чисельні приміщення та подвір'я. За 50 метрів відкривається вид на простору площу імені письменника та просвітника Сімонаса Даукантаса (лит. Simonas Daukantas), випускника Вільнюського університету. Перед очима одразу постає колонада з портиком. Це палац ґерцогів де Реус, який від кінця ХVIII століття прикрашає площу. Проте, головна будівля на площі - це президентський палац (S. Daukanto a. 3). Від XVI століття тут перебував вільнюський єпископ. У XVIII столітті, коли Литва стала частиною Російської імперії, палац став резиденцією вільнюського ґенерал-губернатора. Тут побували російський цар Олександр І, король Франції Людовик XVIII, імператор Наполеон Бонапарт, державний діяч Польщі маршал Юзеф Пілсудський. Скорочено палац звуть “президентурою”. Перед його центральною частиною на флагштоках підняті три прапори - Евросоюзу, НАТО та Литовський жовто-зелено-червоний триколор. Щонеділі о 12-й годині відбувається врочиста церемонія (5–10 хв.) зміни державних прапорів. У ній беруть участь вояки роти Почесної варти литовської армії не лише в сучасних парадних строях, але навіть у середньовічних лицарських обладунках. Придивіться. Прямо на фасаді, праворуч від нас, за колонами встановлений надійний пандус. І ні в кого не виникає протестів через те, що нібито "зіпсували фасад". Поруч, біля входу до історичного факультету, просто неба під чохлом - складаний елекропідйомник. Вертаємося вулицею Університетською, а праворуч крізь арку можна милуватися просторим та статечним внутрішнім двором президентури. На розі (Universiteto 2/18) гарна споруда колишнього палацу воєводи та дипломата Бжостовського (B?ostauskai), що з'явилася наприкінці 17-го століття. Усередені - шиковна аркада. Беремо праворуч і виходимо на вулицю Домінікону (Dominikon? gatv?) — одну з найдавніших і найгарніших вулиць у Старому місті; ще у XVI столітті вона була забудована кам'яницями. У минулому на ній мешкали професори Вільнюського університету, маґнати й аристократи, інші відомі та поважні персони. На протилежному боці - палац Гурецьких (Dominikon? g, 15/1). Спершу він був зведений при кінці ХV ст. Перебудовувався до початку ХХ-го. На вулиці, що піднімається вгору, багато будівель, які привертають увагу. Палац Паців (Pacai), XVI ст. Став відомим після того, як його придбала родина шляхетного роду Паців. Палац набув сьогоденного вигляду, коли став власністю маґната канцлера Александраса Ніколаса Сапеги. Храм Милосердя Божого (Dominikon? g, 12) (лит. Vilniaus Gailestingumo ?ventov?) зведений у XV столітті у стилі ґотики. Сучасний вигляд надбав, коли його відновили після пожежі в 1749 р. Далі йдемо повз костел Св. Духа (Dominikon? g. 8), який з усіх боків затиснутий сусідніми будинками. Тому сталося так, що тепер він стоїть боком до вулиці. Він став храмом домініканських ченців на початку ХVI ст. За часів російського царя використовувався як в'язниця. Нам не пощастило потрапити до приміщення, а шкода. Орґан костелу є єдиним у Литві ориґінальним інструментом XVIII ст. Якщо взяти праворуч, до вулиці Вільняус (Vilniaus g. 30), тоді можна оглянути костел Святої Катерини - чи не найгарніший костел пізнього бароко. Поруч - монастир ордена бенедиктинців. І костел і монастир будували довго - від XVII по XIX ст. Важко забути його пишний, вишуканий фасад. Перед входом, у маленькому скверику стоїть погруддя Станіслава Монюшки, відомого польського композитора; у середині XIX століття він мешкав у Вільно. Зі зворотнього боку костел теж вражає своїми розмірами та силуєтом. Я побачив, що до приміщення костелу прокладені кабелі від ПТС - телевізійного автобусу. І це не випадково: після реставрації 2006 року, окрім відправи реліґійної служби, храм використовується також як концертна зала. Двоповерхова будівля з ідеальними пропорціями під червоним дахом - ґімназія імені поетки Саломеї Неріс. У цьому навчальному закладі колись навчалася пані Даля Ґрібаускайте, яка нині є Президентом Литви. Поряд — пам'ятник самій Саломеї Неріс, встановлений у 1974 році з нагоди 70-річчя від дня її народження. Багато хто з гостей Вільнюсу беруть на прокат сіґвеї. А ось такі електросамокати я вперше побачив саме у Вільнюсі. Бачимо зелений бульвар вулиці Вокечю (Vokie?i? g). Праворуч - частина міста, де колись компактно оселялися німці, нащадки яких живуть тут дотепер. Тому невипадково саме тут розташований костел лютеранів-єванґелістів (Vokie?i? g. 20). Найперший лютеранський костел був зведений в середині ХVI-ст. Перед нами пам'ятник красуні Барбарі Радзивіл, яка жила тут у XVI ст. Барбара була коханою дружиною великого князя литовського та короля польського Сиґізмунда II Авґуста. Їх шлюб був щасливим, але повним траґічних обставин. Недарма це подружжя звуть «Литовськими Ромео та Джульєтою». Фіґура прикрасила пішохідну частину вулиці 1979 року (автор – відомий литовський скульптор Владас Вільджюнас). Бульвар Вокечю перетинають цікаві вулички та провулки, великі й малі. Цей район дуже популярний серед молоді через велику кількість пивниць, барів і розважальних закладів. Також ми побачили безліч цікавих речей в антикварних лавках і салонах. На дверній ручці - герб столиці. За метрів 50 до ратуші, беремо праворуч у маленьку старовинну вуличку Арклю (Arkli? п). Залишки або, навіть, лише сліди старих будівель співіснують із новими, але виконаними без стильового дисонансу спорудами. Це око спостерігає за перехожими вкрай уважно! "Сиджу високо, бачу далеко!" В будівлі сьогоднішнього театру під час Другої світової війни так само був театр. Для мешканців ґетто! Важко собі уявити, що ці маленькі одноповерхові будиночки стоять у центрі європейської країни. Погодьтеся, кумедно! Виходимо до площі Lazdyn? Pel?da. У куточку - побудований в 1620–1630 роках у стилі так званого бароко кармелітів костел Всіх Святих (R?dnink? g. 20/Vis? ?vent?j? g. 1). П'ятиярусна дзвіниця поряд з'явилася через сто з лишком років - у 1743-му. Посеред площі – в сквері на вулиці Кармеліту (Karmelit? g) в 1995 році поставили пам'ятник «Сестри» письменницям-сестрам Софії та Марії Іванаускайте, які творили в кінці XIX – першій чверті XX століть під спільним псевдонимом «Лаздіну Пеледа». Трохи вище, на початку зеленого сквера між вулицями Базилійону, Арклю та Вісу Швянтую (Bazilijon?, Arkli?, Vis? ?vent?j? g.) з 2011 року стоїть фіґура молодого Тараса Шевченка з сірого граніту (автор — український скульптор Віталій Андріанов). Колись наш Кобзар майже два с половиною роки, від осені 1828 і до початку 1831, перебував у Вільно. Фактів із того періоду його життя надто мало. Припускають, що молодий Тарас відвідував уроки малювання у професора Вільнюського університету Йонаса Рустемаса. Так само Шевченко міг бути свідком польського повстання 1830 року. На вулиці Базилійону стоїть цегляна будівля ринку Halle. Його двері відкрилися для відвідувачів у 1904-1906 роках. Тут, за дві сотні метрів від нашого готелю й завершилося наше туристичне "кільце" Старим містом. Вийшло навіть символічно, бо Вільнюський ринок зовні дуже нагадує наш київський Бесарабський. Біля готелю ми підійшли до лотків і купили сувенір додому. Литовці його ставлять на свято Великодня. Гадаю, такий букет, обв'язаний різнокольоровими стрічками та нитками, виконує функції українського оберегу. За кілька хвилин авто везло нас до району Заріччя. Див. далі: ЛИТВА. Вільнюс-7. "Республіка Ужупіс". 7 квітня 2014
|