«Майже тисячу років тому скляне ремесло стало вельми популярним серед мешканців Венеції. Воно приносило другі за значенням прибутки, після морської торгівлі. Але скляні "справи" становили небезпеку для дерев'яних будинків міста тому, що скло варили на вогні. Тож на початку ХІІІ-го століття всі майстерні були перенесені на острів, що розташований неподалік.

               Цей переїзд також вирішував проблему збереження таємниць скловарного виробництва..."

Від читання інформації про місце наступної екскурсії нас відволік голосний гудок кількапалубного круїзного судна-красеня.

Вапоретто рухається від пристані "Сан-Марко" до одного з найвідоміших островів у Венеціанській лаґуні. Маємо час оглянути береги.

У першу чергу привертають увагу численні мости.

З обидвох боків довгого й досить високого мосту встановлені ліфти.

Трохи менш, як за один кілометр на схід від Венеції природною розділовою смугою між затокою й лаґуною лежить 12-ти кілометровий острів Lіdo (з італійської - пляж). Найпомітніший силует – зелений купол храму S.Marіa della Vіttorіa, збудований на згадку про загиблих у Першій світовій війні. Поряд - невеликий гай вельми гарних зелених дерев із кронами схожими на парасольки. Це пінії - сосни заввишки 20-30 м., які живуть до 500 років.

Минаємо мис із дзвіницею церкви святої Олени (італ. Sant'Elena). З XV-го сторіччя вона - найвища точка на однойменному острові, найбільш віддаленому на схід з усіх венеціанських островів.

На північ від Венеції, лише за кілометр по прямій, видно мету нашої поїздки - острів Мурано (італ. Мurano).

Трохи правіше від нашого фарватеру на майже квадратному острові Сан-Мікеле ( італ. San Mіchele, святого Арханґела Міхаїла), чиї жовтогарячі цегельні стіни вже багато сторіч піднімаються з води, раніше розташовувалися монастир, а пізніш в'язниця. У 1807-му році за наказом Наполеона Бонапарта тут залишили лише діючий цвинтар. Від 2007-го року на нього вказує бронзовою рукою великий поет стародавності Верґілій, поряд із яким у човні стоїть безсмертний Данте. Цей пам'ятник, що запам'ятовується, у вигляді бронзової ілюстрації до однієї зі сцен "Божественної комедії" розмістив на плавучому понтоні відомий російський скульптор Ґеорґій Франґулян.

Головний вхід на цвинтар Сан-Микеле. Серед багатьох світових знаменитостей, що спочивають тут, можна згадати композитора Ігоря Стравінського (1882-1971 рр.), нобелівського лауреата поета Йосипа Бродського (1940-1996 рр.), тренера Еленіо Ерреру (італ. Helenіo Herrera; 1910-1997 рр.), творця системи футбольного захисту "катеначчо", та багатьох інших.

Іще кілька хвилин руху хвилями затоки і перед нами - маяк острову Мурано.

Вивантажуємося на зупинці "Murano Colonna" і відразу ж стикаємося із леґендарним склом, називаним у світі "венеційським".

"Ніде на землі не можна знайти майстрів, що вміють з настільки крихкого матеріалу виготовляти вази такої вражаючої краси форм, що ставить їх значно вище золотих і срібних посудин, і навіть тих, які прикрашені дорогоцінними каменями" – фра Фабро, німецький чернець, 1484-го р.

Назву площа одержала від древньої колони, що стоїть на біломармуровому постаменті.

Один з центральних каналів, що простягаються островом з півдня на північ - Rіo deі Vetraі - "Вулиця склярів".

У великих торгових центрах під одним дахом сусідять шедеври різних творчих шкіл. Скляні жирафи так само з інтересом дивляться на минаючих їх туристів, як і ті дивляться на них.

На невеликий території розташовані десятки фабрик та сімейних майстерень.

Перші фасадні поверхи усіх будинків на вулицях поділені між маґазинами виробів зі скла та кав’ярнями чи ресторанами.

Казкові квіти вітають туристів своїми різнобарвними прозорими або матовими пелюстками.

Скло стає кольоровим після додавання до нього оксиду кольорових металів. Рубіновий колір дає золото, синій - кобальт, червоний - оксид міді. Зелений колір дає оксид заліза. Молочний відтінок непрозорому склу дарує оксид олова.

Обов'язково знайдіть, пройшовши вузькою доріжкою між будинками ліворуч від каналу, площу, а точніше - майданчик із назвою Campіello Pescarіa. Тут майже постійно п'ють вино чи каву місцеві майстри. Можна сісти неподалік від них й, навіть не знаючи італійської, розуміти зміст їх дискусій про творчість, чи сенс життя.

На столах у крамницях - різні ґрані буття у мініатюрі. У центрі - волхви з різдвяного вертепу. Ліворуч від них - циркові клоуни, правіше - фривольні фіґурки зі стриптиз-клубу.

Знову вузький коридор запрошує на сонечко, що відбивається у водах каналу.

Вітрини, вітрини, вітрини... Здається, подарунків і сувенірів тут стільки, що вистачить на те, аби у кожному будинку на планеті стояв виріб зі скла з написом "Murano".

Цілий райдужний зоопарк на невеличкій площі, лише на малій частині стелажу - песики, жуки й бабки, пташки й рибки...

Муранські шедеври, великі та малі, піднімають глядача над реальністю. Поряд із ними втрачаєш відчуття простору і часу.

Неподалік від стародавнього лева Сан-Марка потрібно перейти мостом Ponte Ballarіn на правий бік каналу і знайти вулицю Vіa Bressagіo.

У її початку, на майданчику, просто під відкритим небом, постійно виставлені особливі багатометрові скляні шедеври. Сьогодні це червоно-жовто-жовтогаряча квітка. А може бути, вогненний смолоскип!

Відірватися від споглядання рукотворних чудес досить складно. До тями нас повернув звук віконниць та ґрат що їх зачиняли власники. Маґазини почали швидко зачинятися один за одним, майже за принципом "доміно".

Потрібно було вертатися до пристані. Але різнобарвні предмети за склом вітрин все ж, часом змушували сповільнювати кроки.

На прощання нас пустили до одного з великих салонів, де попід стелею розташувався чудовий світ люстр...

Зовнішні фасади багатьох стародавніх будинків прикрашені фірмовими знаками - наприклад, мозаїкою чи ґратами.

Десять хвилин очікування на вапоретто дозволили докладно оглянути скляну кількаметрову конструкцію просто на Pіazzale de la Colonna. Тутешні сімейні фірми або ґалереї вважають за честь виставити тут один зі своїх програмних виробів. Ці фіґури із гнутого листового скла, звернені ликами до неба, мають біблійні назви "Osanna!" Приєднуємося! Осанна! Слава великим майстрам Мурано, які довгі сторіччя працюють на радість людям!

Дорогою назад докладніше оглянули церкву Сан-Мікеле ін Ізола (італ. chіesa dі San Mіchele іn Іsola), збудовану 1469-го року в романському стилі. Храм і цвинтар доступні для візка.

Не порахувати рибальських суденець на гладенькій поверхні венеціанської лаґуни.

Менш ніж за півгодини відчули під ногами каміння бруківки району Сан-Марко.

Сонце давно перетнуло зеніт і почало хилиться на захід. Стіни архітектурних шедеврів почали фарбуватися у жовто-жовтогарячі й золоті тони.

Зненацька з'явилася можливість трошки відсапатися, перепочити, нікуди не кваплячись поринути у передвечірню венеціанську атмосферу.

Вапоретто і пороми підвозили та вивантажували на берег нових мандрівників, прагнучих надпити ковток з нескінченно щедрого джерела всесвітньої краси.

Таким тепер, от уже багато років я пам'ятаю сонце на обрії та силует венеціанського Храму!

ІТАЛІЯ-06. Венеція. Головні сувеніри. 14-16 квітня