ІТАЛІЯ-04. Венеція. Палац Дожів та набережна. 15 квітня |
Більш як 10 століть - 1000 років, від VІІІ-го ст. до XVІІІ-го ст. венеціанці обирали провідника своєї держави. Обраний одержував титул "дож". І до середини XІ-го сторіччя дожі мали необмежену владу з усіх питаннь - державних, військових, ба навіть церковних. Згодом демократія не кваплячись зміцнювалась й багато функцій дожів переходили до чиновників.
Після підкорення Венеції 1797-го року Наполеон, ясна річ, посаду дожа зліквідував. Так сталося, що назавжди. Але слава про керівників могутньої морської держави лишилася. До того ж - не лише у людській пам'яті.
Найголовніший, яскравий та масштабний приклад, який підтверджує силу влади дожів - Палац дожів на площі Сан Марко. Дійсно - архітектурний й історичний пам'ятник світового значення. Перед входом - своєрідна виставка мармуру. Я не пам'ятаю, чи десь бачив в одній будівлі стільки різних кольорів та структур цього шляхетного вічного красеня-каменя. Ми лише за кілька метрів від головного входу до палацу, що зветься "Порта делла Карта" - "Паперова брама". На цій стрільчастій багатоярусній композиції в ґотичному стилі можна розгледіти давнього венеціанського лева зі схиленим перед ним чоловіком. Це - дож, чин якого легко визначити за головним убором, своєрідним ковпаком. Він називається "corno ducale" (з італ. - ріг дожа). Щорічно, на Великодень настоятелька одного з тутешніх жіночих монастирів дарувала дожеві новий ковпак, вишиваний руками черниць. Вінчає браму статуя Правосуддя. У касі нас обрадували безкоштовними квитками, пояснивши, що для візочників є спеціальний ліфт. За сутінками довгого аркового коридору яскраво блищать Сходи Ґіґантів (XV-те ст.), створені з сніжнобілого каррарского мармуру. Це - парадний вхід із внутрішнього двору до головних залів палацу. Назва пов'язана із двома чудовими величезними статуями Марса і Нептуна (середина XVІ-го ст.) - військового та морського заступників Венеції. Із центру внутрішнього двору особливо яскраво виглядає масштаб й велич сходів. І не випадково - на верхньому майданчику проводилися різні церемонії державного значення, головна з яких було вінчання (посвята у владу) дожа. У критій ґалереї першого поверху розташовані експонати, які важливі для історії Венеції. Я не довідався, чим знаменита ця кількаметрова чорна ґондола. А от статуя святого Теодора (італ. San Teodoro) дозволяє зблизька, віч-на-віч познайомитися із зверхником Венеції до ІХ сторіччя. Фіґуру святого склали із фраґментів різних римських скульптур. Крокодил біля ніг святого - символ морської могутності, також складаний. Подивіться на цей пам'ятник уважно. Нижче побачите, та зрозумієте чому! На другий поверх я піднявся без проблем у супроводі працівника сервісу й за кілька метрів завмер у замилуванні! Побачив пишноту ґрандіозної зали Великої ради, що завдовжки 54 метри, завширшки - 25 метрів і заввишки 15 метрів! Найбільший палацовий зал не лише у Венеції, але й в усій Італії займає все південне крило палацу, що звернене до лаґуни. Стіни та стеля прикрашені шедеврами Веронезе, Тінторетто та інших Майстрів пензлю. У далекому кінці зали на помості встановлений трон дожа й крісла шістьох членів Малої ради. Стіну за ними прикрашає "Рай", написаний Якопо Тінторетто та його сином Доменіко 1590 року, одна із най- більших картин у світі! Праворуч - зображення засідання Маґістратури, головної виконавчої влади у місті. Це багатофіґурне полотно швейцарського живописця Йозефа Хайнца Молодшого (нім. Joseph Heintz der J?ngere, 1600-1678 рр.), який усе життя мешкав у Венеції. З вікон сусіднього, також вельми гарного залу, можна побачити дахи звичайних будинків, де живуть звичайнісінькі венеціанці. Зверніть увагу, що немає фото, зроблених в інтер'єрах палацу. Річ у тім, що фотоґрафувати там катеґорично заборонено. За цим дуже уважно і неформально стежать. Про цю строгість я прочитав заздалегідь у звітах інших туристів. Мені вдалося, тримаючи камеру біля поясу, завдяки відкидному монітору зазнімкувати чудові "Золоті сходи" (1559-й р.). Порушив правила заради "спортивного" інтересу... На другому поверсі відкрито чудовий музей, де безліч унікальних експонатів. Ми ж спустилися донизу і увійшли до внутрішнього двору, з південного боку якого гарно видні бані базиліки св. Марка. Раніше двір вщерть заповнювали торговки водою. Через те, що у двох вишуканих бронзових криницях була найсмачніша у місті вода. Так що заробляли водоноси добряче та постійно. А ще зверніть увагу на ґалерею другого поверху. На її стінах - численні голови левів, у пащу яких венеціанці опускали скарги, побажання і, звісно ж, викази (доноси). З паперами дуже серйозно розбиралася численна чиновницька братія, що працювала за стінами палацу. Зіпсувати життя комусь, тим більш - анонімно, у всі сторіччя було солодкою пристрастю… Перед виходом на пьяцетту Сан Марко кидаємо останній погляд на аркову ґалерею Фоскарі. На барочному фасаді безліч цікавого - циферблат годинника, ніші з античними статуями, пам'ятник якомусь вельможному сеньйорові. Із двору проходимо до зовнішньої ґалереї. І знову - вражаючі мармурові шедеври - орнаменти, скульптури, багатоярусні капітелі колон. У 80-ти метровій арковій ґалереї можна сховатися від дощу або від сонця, сидячи на кам'яних ослонах поміркувати про сенс буття, дивлячись на видатні шедеври, які розташовані навкруги. C іншого боку пьяцетти - збудований наприкінці XVІ-го сторіччя величний будинок Національної бібліотеки св. Марка ( італ. La Bіblіoteca nazіonale Marcіana) - найбільше книгосховище у Венеції. У його залах, вкритих розписом знаменитих митців, зокрема і великим Веронезе, можна ознайомитися із 13.000 рукописів, та майже 3-ма тисячами першодруків й 24 тисячами книг XVІ-го сторіччя. Здалеку, з багатьох місць Венеції, видно зелений пірамідальний дах із золотим янґолом на вершині. Це Кампаніла св. Марка ( італ. Campanіle dі San Marco), що заввишки більш, як 100 метрів. Зведена окремо від базиліки 1514-го року, окрім функцій дзвіниці слугувала сторожовою вежею та маяком для навіґації. Улітку 1902-го року дзвіниця із дотепер невідомих причин ущерть обвалилася, перетворившись на гору цегли. Дивно, але жодна людина не постраждала! А може це було одне з чудес святого Марка. За 10 років, у 1912-му році споруду повернули до первісної краси. Подивіться на наступну "визитівку" - чотирирожкові ліхтарі з незвичайними рожевими скляними плафонами. Їхнє сяйво у темний час доби створює унікальну романтичну атмосферу, властиву лишень Венеції! Гості міста - це люди різного віку з усього світу! Оздоблення зовнішніх фасадів, рожеве з білим, створювалося у другій половині XV-го сторіччя вже за канонами Ренесансу. Повз мене пройшла венеціанська сеньйора - горда, гарна, упевнена у собі дама. Потім - чарівна незнайомка у масці. Спостерігаючи за прекрасними сеньйорами й сеньоритами, я ледве не забув зробити парадний знімок на тлі венеціанської краси. І став перед колонами, бо поміж ними стояти не рекомендують через те, що там колись відбувалися страти... Марновірні місцеві жителі ніколи не ходять серед колон. Кам'яні багатометрові велетні були привезені з Константинополю майже 900 років тому. Ліва - колона святого Марка з уже відомим нам левом - символом Єванґеліста. На вершині правої - святий Теодор, точна копія тієї статуї, яку ми могли вивчати зблизька у ґалереї Палацу дожів. Південний парадний фасад. 70 метрів добірного ренесансного смаку, пишноти та вишуканості! Скульптури фасаду гідні бути центральними шедеврами найвідоміших музеїв. Металеві двері запрошують увійти й ознайомиться з багатовіковою Історією! У центрі - балкон, створений 1536-го року. Над балконом - погруддя одного з дожів. Далі, на парапеті, у найвищій точці всього палацу - алеґорична статуя Правосуддя. І це – невипадково. У венеціанській республіці закон був фундаментом її могутності й слави. Яскравий, унікальний для світової історії факт: новий дож, після його обрання, виходив саме на цей балкон і казав своїм співгромадянам найпростіші слова "Це ваш дож, якщо він вас влаштовує"! У 1865-му році з балкону проголосили про об'єднання Венеції та Італійського королівства. Важко не закарбувати себе на межі набережної та лаґуни. Класичний ракурс для фото на пам'ять! Причал, ґондоли, блакитне дзеркало води. Навпроти - собор Сан-Джорджо Маджоре ( італ. Basilica di San Giorgio Maggiore 1610 р.), створений великим архітектором Андреа Палладіо. Східний фасад палацу Дожів виходить до одного із найбільш мальовничих каналів - 280 метрового Rіo de la Canonіca, перекритого багатьма мостами. Канал навіть називають Rіo-вулицею. На набережній через канал можна перейти фундаментальним гарноим мостом Ponte della Paglіa (Солом'яний міст). Придивіться - поруччя мосту зовні повторюють контур арок Палацу дожів. Зверніть увагу - як елементарно легко і ефективно сходи мосту стали доступними для інвалідного візка. До речі й людям похилого віку зручніш користуватися цими пластмасовими вставками. З мосту чудово видно ще одну всесвітньо відому визначну пам'ятку - міст Зітхань (італ. Ponte deі Sospіrі, 1602 р.). Він з'єднував Палац дожів, де розташовувався суд і будинок Нової в'язниці ( італ. Prіgіonі Nuove). Цим мостом засуджені, серед яких було чимало відомих людей, прямували до свого скорботного в'язничного життя. Протягом року, тут у в’язниці перебував і Казанова. До слова, він скоїв втечу й це був єдина втеча в історії цієї буцегарні. Під нами пропливла ґондола. Мені здається, класичний венеціанський кадр удався! З найвищої точки південного боку мосту проглядаються дві набережні. Праворуч - закінчення Molo San Marco, де ми гуляли. Ліворуч - початок фешенебельної дельї Ск’явоні ( італ. Riva degli Schiavoni). Ще її називають Слов'янською набережною. Є дві версії, які пояснюють це. Перша - пам'ять про відомих слов'янських крамарів Ск’явоні, рибних та м'ясних "королів" тутешніх ринків. Друга версія нагадує, що тут розвантажували кораблі зі Ск’явоні - сучасної Далмації, частини Хорватії. Ми звернули круто ліворуч і рушили вузенькою вуличкою Calle deglі Albanesі. Элементы реальной повседневной венецианской жизни – почтовый ящик и дверное переговорное устройство.Елементи звичного повсякденного венеціанського життя - поштова скринька і переговорний пристрій у дверях. Наша мета - романтична площа Campo SS. Filippo e Giacomo, яка оточена стародавніми будинками. Скуштувати тут морозиво нам рекомендував приятель, який неодноразово бував у Венеції. Підтверджую - смак надзвичайний! Вся площа - це кулінарний ярмарок. Кав’ярні, бари, ресторани. На вітрині одного з ресторанчиков – найсвіжіші морепродукти. Вони наче просяться на полотна натюрмортів фламандських чи італійських майстрів пензля! Але ціни - зависокі, можуть завдати відчутних втрат бюджетові, якщо він є нижчим від середнього! Повертаємося до лаґуни іще однією вузенькою вуличкою. Палаццо Дандоло ( італ. Palazzo Dandolo, 1440 р.). Уже два сторіччя у стінах палацу приймає знаних і заможних гостей "Hotel Royal Danіelі"! Звідси милувалися венеціанськими світанками й заходами сонця Жорж Санд, Діккенс, Пруст і чимало інших видатних особистостей. На сонечку гріються і голуби і красуні. Рядком, але вже у тіні, біля причалу ґондол нудьгують без клієнтів ґондольєри. Розцінки на їх послуги – швидче для не бідних туристів. 75 євро за 45 хвилинну прогулянку. Наступний місток Ponte del Vіn перейти складно. Нам довелося "приручати" сходи... Що викликало великий інтерес, подив і навіть оплески туристів, що грілися на весняному осонні! Ґондольєри, яких ми бачили раніше, нудьгують показово, на публіку. Робота в них є постійно. Досить погляду на цей караван човнів. Кінний пам'ятник Віктору Емануїлу ІІ (італ. Vіttorіo Emanuele ІІ, 1820-1878 рр.), першому королю об'єднаної Італії (1861 р.) Італійці щиро його поважають, як великого патріота й борця за незалежність. Багатофіґурний монумент був урочисто відкритий 1 травня 1887-го року. Біля пам'ятника ми легко потрапили на вапоретто й рушили паралельно берегу в східному напрямку. Ліворуч - сніжнобілий красень, історичний люкс-готель "Londra Palace", відкритий у 1860-му році. Праворуч - церква Санта Марія делла Пьета ( італ. Santa Maria della Piet?) - храм, розташований у районі Костелло. На початку XVІІІ-го сторіччя ним дириґував та виконував свої твори великий Антоніо Вівальді. Водний трамвайчик бадьоро розтинав хвилі Венеціанської лаґуни ( італ. Laguna dі Venezіa), яка має площу близько 550 км2. При цьому суходіл в ній займає лишень близько 8 %. Удалині, прямо за курсом, на відстані трохи менше трьох кілометрів - курортний комфортний пляжний острів Лідо. Однак, наша мета та наступна зупинка - острів Мурано. ІТАЛІЯ-05. Венеція. Острів Мурано. 15 квітня
|