На шостий день з ранку після раннього пляжу і сніданку ми поїхали (точніше, нас відвіз шановний Шалва) в Батумі. Для мене це було дуже цікаво, тому що в місті я не був близько 50 років. Спогади тих років були не чіткими, але приємними

 У пам'ятіь нагадувала маленькі будиночки, багато фруктів, лимонаду, якіcь солодощі.

Тепер місто дізнатися важко. Як мінімум, його центр.

Вид на Батумі, що наче виростає із пучини морської! (фото здійснено у другий день нашого відпочинку — по дорозі назад із Ботанічного саду).

Типовий будинок багатіїв початку ХХ століття.

Не багато залишилось, на жаль, таких будинків. Більшість — після реставрації. Поряд з ними — новобудови з вежами, позолотою

Не злічити колон і балконів, годинників найрізноматніших за розмірами і системами.

Герб Грузії — Святий Георгій (у Москви — саме такий).

У реставраторів ще дуже багато роботи, однак швидкості реконструкцій вражають. Нам розповіли, що жовтий будинок праворуч був відновлений майже із руїн менше ніж за рік.

Готель “Шератон”, п'ятизірковий, номера — від 250$ за ніч.

Поряд знаходиться парк з пальмами, тут розташована невеличка православна церква (на фото її можна роздивитися серед кущів і дерев — біла із синім дахом).

Тут є і бюст великому грузинському генію — Шота Руставелі.

На одній з головних площ — Європейській — стоїть колона з фігурою цариці Медеї, яка заради кохання до аргонавта Ясона допомогла йому добути Золоте Руно, що зберігалося у Колхиді (тобто у Грузії).

Поліції на вулицях Батумі досить багато, спецмашини патрулюють дороги міста регулярно і часто, особливо увечері і уночі. До поліцейських можна звертатися за допомогою з будь-якого питання

Театральна площа із золотим пам'ятником Нептуну. Щось подібне, здається, вже десь ми бачили? Згадав! На площі Синьйоріїї у Флоренції.

Зовсім недавно збудований турками готель “Редіссон”.

Паралелепіпед коричневого кольору, що за рекламним табло, - це найкрутіше казино міста.

Бамбуковий гайок росте на початку великого скверу. Пройшлись по його алейці і зупинились, як укопані...

Здрастуй, ненько Україно! Пам'ятники Тарасові Шевченку та Лесі Українці! Чому вони тут? Коли з'явилися? На жаль, запитати не було у кого, тільки у Києві дізналися, що пам'ятник Кобзарю поставили у 1986р. (автор народний художник України Олександр Скобликов)... Леся за станом здоров'я у Батумі перебувала довгий час; на будинку, де вона проживала, є пам'ятна дошка.

А ось ще одна зустріч з Батьківщиною (досить несподівано теж) — реклама вершкового масла “Щедрий вечір”. Куштуйте Українське!

Трішки прогулялися старим містом. Дороги ніякі, фасади — відповідні. До речі, саме таке Батумі я й пам'ятаю з дитинства. Та думаю, що дуже скоро тут усе буде гаразд!

На базарі, як і усюди на Кавказі, багато фруктів, сирів, бастурми, солодощів, запах спецій і шашлику! Продавці привітні, з великим задоволенням пропонують що-небудь скуштувати.

Собачка. Мабуть, сердитий сторож на ринку.

«Точу ножи, ножницы!!!» Це не тільки майстер, але й досить цікавий співрозмовник. Наш господар Шалва розповів своїм знайомим, що ми — його гості з України. Одразу — привітна посмішка!

Магнолій у місті, та й у всій Аджарії, дуже багато. Правда, сфотографували ми дуже мало, все залишали на потім...

Чи то реставрація, чи реконструкція старої будівлі, чи якась новобудова?..

Кафедральний собор на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Він був збудований протягом п'яти років і відкритий у 1903 році як римо-католицький костьол. У радянські часи неодноразово цей храм хотіли зруйнувати, але врятувала громадськість та інтелігенція, зокрема письменник Костянтин Гамсахурдія. Собор відреставровано і відновлено у 1970-ті роки. У 80-тих роках його передано Грузинській православній церкві і освячено у 1989 році. На жаль, до собору ми не потрапили... Розповідали, що там дуже красиві інтер'єри.

Недалеко від Храму, при вході у Піонерський парк стоїть пофарбована білою фарбою”Дама з літаком”. Окрім цього шедевру радянської епохи ні “Дівчини з веслом”, ні “Піонера з горном”, ні “Павлика Морозова” та їм подібних ми не зустрічали...

Нові жилі комплекси. Синьо-білосмугаста будова — звичайна задекорована новими матеріалами панельна семиповерхівка!

На перший погляд — ще один привіт з України у вигляді телекомпанії “Ера”. Це пластиковий каналізаційний люк турецького виробництва. Як перекласти TV-логотип — невідомо.

Різнокольорова вежа з годинником здалека нагадує вежі лялькового театру у Центральному парку Києва.

Камінь, що зверху на струмені цього фонтану, ніби висить у повітрі, а точніше на воді.

У центрі міста є величезний ставок. Ми так і не зуміли розпізнати, чи він штучний, чи природній. За густим гіллям ховалися рибалки...

Золоті рибки пустують у невеличкому озерці з кам'яними гротами. Маленька синьо-жовта табличка говорить “СТОП”. Чи то не можна рибок ловити, чи гладити їх!

Біла споруда надзвичайної форми — міський ЗАГС — Палац урочистих подій.

З цього хрестоподібного містка дуже класно увечері спостерігати за роботою фонтанів.

З різних сторін басейну на колонах “сидять” симпатичні музиканти чи то у китайських капелюшках, чи то в українських солом'яних брилях.

Ця вже майже завершена споруда здалека нагадує сталінські громади у Москві. Пізніше ми з'ясували, що цей майбутній готель почав будувати колишній московський градоначальник Лужков. Зараз даний об'єкт добудовує хтось інший.

Під цією вежею (до речі, на неї можна підніматися, правда, ми не відважились) — великий пивний бар.

Рибне кафе з баром на набережній.

Це — не палац, а грецький ресторан.

По этому ажурному мостику можно попасть на остров, где расположены рестораны, в том числе грузинской, украинской и китайской кухни. В одном из них мы пообедали. Конечно, мы предпочли грузинскую кухню. Нам никогда не понять русо-туристо, которые

По цьому ажурному містку можна потрапити на острів, де розташовані ресторани, зокрема з грузинською, українською та китайською кухнями. В одному з таких ресторанчиків ми пообідали. Звичайно, надали перевагу грузинській національній кухні. До речі, обід з трьох-чотирьох страв (наприклад, салат, легка закуска, пряний суп і шашлик) обійшовся нам по 20 ларі на кожного (це — майже максимум), за літр вина — 4 ларі. Усе дуже свіже, смачне, порції — величезні, майже непід'ємні (доїсти не можливо!).

Обідаючи, звернули увагу на нещодавно збудовану “перевернену пляшку” - будинок юстиції. Тут під одним дахом працюють прокурори, адвокати, нотаріуси, можна протягом дуже короткого часу отримати будь-яку довідку чи інші потрібні документи. Усе комп'ютеризовано, питання вирішуються з мінімальними особистими контактами з можливими бюрократами-хабарниками. Нам би так! Хоча саме тому у нас і не так!

Цей готель, враховуючи зелене світло для інвесторів і властиві тут темпи будівництва, запрацює вже на початку наступного року.

Дельфінарій має досить цікаву і сучасну конструкцію. Планують побудувати дуже великий акваріум.

Мабуть, найкрасивішим місцем, стриженем нового Батумі є майже восьмикілометрова набережна, з одного боку якої різноманітні рослини і кафе-ресторани, а з іншого — загальнодоступний безкоштовний пляж. Він — гальковий і на березі, і у воді. Ходити по камінцям потрібно обережно. Пляж чистий, жодними огорожами і дачами начальників не перекритий. Безпечно гуляти і знаходитися на ньому можна 24 години на добу. Будівництво набережної продовжується.

Важко знайти у місті ділянку, з якої би не було видно одночасно хоча б трьох будівельних кранів.

Ми піднялися на борт цього “корабля” щось випити. Доки ми дегустували черговий сорт грузинського вина, сонце почало схилятися до горизонту.

На цій ажурній башті будуть усі букви грузинського алфавіту, великі за розміром.

Вечоріє... Ось це пляж у самому центрі Батумі. Порожньо... адже для грузинів 26 градусів тепла — вже непогода.

Засвітився маяк, щоб давати орієнтири кораблям, що підходять до порту.

Готель “Редіссон” з кожного боку виглядає по-різному.

Підсвітка міста виконана досить цікаво, різноманітно, зі смаком. У деяких місцях — приголомшливо красиво!

Світло-музичні фонтани на початку набережної. Різнокольорові струмені, вдало підібрана класична музика, запахи субтропічних рослин разом зі смаком вина чи надзвичайно смачної кави з-а-с-п-о-к-о-ю-ю-ть!

Ліворуч — готель “Шератон” у вогнях. Упізнали?

Мушля Палацу урочистих подій — складова частина світло-музичної водної феєрії. Дещо праворуч — дві суперсучасні фігури — чоловіча і жіноча. Удень ми якось не звернули увагу на них. І дарма. З'ясувалось, що це один із символів Батумі  ХХI ст.

Тут на площі відбувся концерт Андреа Бочеллі. Можна проглянути фрагмент на http://www.liveinternet.ru/users/murple/post160837408/play

Батумі, надзвичайно красиво освітлена уночі набережна залишилися позаду... (фото зроблено за 10 км від міста вже по дорозі в Гоніо, до дому, який за десять днів проживання у ньому став нам рідним). На близьке майбутнє Батумі й усієї Аджарії можна подивитися тут http://www.batumimiracle.com

Погодьтеся, у грузинів грандіозні плани щодо перетворення міста у суперсучасний курорт, що здатний дивувати. Правда, буде жаль, якщо у погоні за модерном потраплять під ніж бульдозера старі будинки і вулиці. Увесь трагізм втрати духу міста у Києві ми вже відчули і, на жаль, відчуваємо сьогодні.

Повернувшись додому, “покопався” у Мережі і зрозумів: не дивлячись на те, що Батумі — місто невелике, ми багато ще чого не побачили. Я упевнений — обов'язково у план своїх майбутніх подорожей внесу Чорноморське побережжя Грузії.

 ХАЧАПУРІ ПО-АДЖАРСЬКИ

Наша господиня, майстриня національної кулінарії Венера схвалила цей рецепт, що знайдений був у Мережі і наданий їй на погодження.

Для тіста — молоко тепле — 1 склянка, яйце — 1шт., цукор — 1ч.л., сіль — 0,25ч.л, борошно - 500 г, дріжджі сухі — 7 г, олія — 2 ст. л.

Для начинки — сир тертий, яйця — 6 шт, вершкове масло.

 Для тіста вилити молоко у посудину, додати сіль і цукор, яйце, борошно і дріжджі. Ретельно перемішати і добре вимісити. Тісто перекласти у каструлю, стінки і дно якої вже повинні бути змащені олією, обдати усього його олією, накрити і покласти у тепле місце. Через годину тісто повинно піднятися. Після цього його слід вдруге замісити і покласти ще на 30 хвилин, щоб підійшло. Далі треба знову замісити і поділити тісто на 6 частин. Руки змастити олією, взяти одну частину тіста, яке повинно бути дуже ніжним і м'яким, і роздавити в овальну велику перепічку (коржик). Усередину такого коржика покласти тертий сир і надати форму човника, змастити краї виробу яйцем. Пекти 20-30 хвилин у духовці при температурі 200 градусів. Коли човники стануть рум'яними, усередину влити яйце, трішки посолити і покласти ще у духовку. Якщо жовток подобається рідким, то слід виймати, коли загусне тільки білок; або до загустіння жовтка за смаком. Дістати з духовки, в куточок човника покласти вершкове масло і одразу подавати до столу. Можна трішки поперчити. Смачного!