Перший крок до цього цікавого місця у Парижі я зробив багато-багато років тому, навіть не здогадуючись про його існування. Колись у 8-річному віці, я прочитавши якусь історичну книгу, запитав - «А де похований імператор Наполеон?».

 Друзі-товариши-однолітки про те не знали...

 Довелося перегорнути енциклопедію і дізнатися, що після смерті на острові Святої Єлени тіло Великого імператора доправили на батьківщину й поховали у Парижі, у Будинку Інвалідів.

Дізнався також, що Будинок розташований у самому центрі столиці Франції. Як таке може бути, інваліди - й центр Міста? Інваліди - і раптом - Будинок?! І не скільки Будинок, а справжній Палац, величний комплекс, який прикрашає простору Еспланаду Інвалідів на березі Сени.

Понад ровом біля кам’яної стіни суворо дивляться у бік річки десятки старовинних бронзових гармат.

Прямуємо до території палацу під гарну арку, прикрашену королівськими лілеями.

Широкий фасад у стилі класицизму простягнувся на 200 метрів.

Головний - Північний вхід охороняють скульптурні ґрупи. Над брамою - барельєфне зображення Людовика XIV. Один з найвідоміших французьких монархів, Король-Сонце, думав не тільки про розваги, фавориток, зачіски, чи вбрання. Він вирішив полегшити життя інвалідам, армійським ветеранам і в 1670 році наказав створити спеціальний будинок, де люди, які віддали за Францію найдорожче - здоров'я, матимуть можливість лікуватися й гідно жити із шаною та повагою.

Перед нами - Парадний двір. У 1674 році, лише через 4 роки після початку будівництва, у ньому з'явилися перші мешканці. Наприкінці XVII століття тут мешкали близько 4000 (!) ветеранів.

Комплекс - величезний, складається з безлічі будівель та внутрішніх дворів. Кожен елемент має своє ім'я. Наприклад, Двір Миру, Військовий двір, Двір Св. Йосипа, Двір Св. Іоана. Майже половину приміщень займають музеї - «Двох світових війн», «Стародавніх обладунків та зброї (XIII - XVII ст.)», «Від Людовика XIV до Наполеона ІІІ (1643-1870)», Меморіал Шарля де Голля. З їх колекціями можна знайомитися не днями – ТИЖНЯМИ! У нас часу на музеї, на жаль, не було...

Відвідувачів - сила-силенна. Для того, щоб навіть побіжно оглянути експозиції потрібно чимало сил. Тому багато хто після огляду анфілад музейних залів відпочиває просто неба.

Тим більше, що навіть сидячи, є на чому зупинити погляд. Уся споруда - це архітектурне диво, яке має безліч декоративних деталей.

Слухові вікна - усі різні. Кам'яні фіґури і ґрупи створені скульпторами-майстрами.

Колекція, що складається з 60 класичних французьких гармат цікава і дорослим і дітям. Всі гармати різні, кожна має власне ім'я. Так, ліва гармата зветься «Le Medecin», відлита в 1711 році і важить 1566 кг.

На цій гарматі (якщо не помиляюся, мортирі) з подивом побачили надряпані російською мовою прізвища. Там же є напис «Відвідав Берлін. 13.V. 45». Можна припустити, що у цієї бронзової красуні була непроста доля. Швидше за все, колись вона «потрапила до полону», та як трофей зберігалася у Берліні, а пізніш, після перемоги Франції у складі антигітлерівської коаліції, повернулася до своєї батьківщини. Уточнити її «біоґрафію» за браком часу нам не вдалося.

У ґалереї першого поверху - танк часів Першої світової війни, на другому ярусі - багато скульптур з батальними сценами.

З південного боку Парадного двору - вхід до церкви Святого Людовика. У 1676 році один з військових міністрів вирішив звести собор. При тому перед архітектором було поставлено непросте завдання - для дотримання палацового етикету в одній будівлі треба об'єднати королівську церкву (Домський собор) і храм для простих солдатів.

Потрапляємо до нефу храму, який присвячений Святій Трійці та є церквою Святого Людовика. Під стелею - численні військові трофеї – прапори, знамена. Багато з них спершу зберігалися у соборі Паризької Богоматері. Але після руйнувань 1793-го року експонати було перенесено до Будинку Інвалідів.

У церкві знайшли вічний спочинок чимало французьких полководців. Серед них (зліва праворуч) - маршал Philippe Leclerc (1902 - 1947), який багато воював в Африці та 1945 року підписав від імені Франції капітуляцію Японії, маршал Alphonse Juin (1888-1967), керівник експедиційного корпусу в Італії під час Другої світової війни, пізніше - міністр оборони, член Французької академії, маршал Jean de Lattre de Tassigny (1889-1952), учасник церемонії підписання капітуляції Німеччини 8 травня 1945 року в Берліні, та інші.

У багатьох місцях церкви привертають увагу меморіальні плити, обеліски, скульптури.

Декор деталей інтер'єру - кафедри, світильників, орґану - запам'ятаються надовго.

Ми рушили крізь двір до південного входу.

Звідси, у всій красі, можна розглянути Домський (королівський) собор. Заввишки він - 107 метрів. Дата закінчення будівництва точно відома - 28 серпня 1706 року. Саме цього дня ключі від собору були передані королю Людовику XIV.

Обабіч дверей – великі постаті Людовика IX Святого та Карла Великого.

Самі двері - приклад високого стилю й смаку, прикрашені золотим вензелем «SL» (cath?drale Saint-Louis-des-Invalides).

До цього храму є сенс завітати навіть лише для того, щоб побачити мозаїчні підлоги, викладені з каменю різних ґатунків, багатьох кольорів та структур. Не меншими шедеврами є стіни, стелі, декор.

Біля скляної перегородки, якою розділили у 1873 році церкву та собор - дуже гарний престол під шатром та великим розп'яттям.

Склепіння діаметром 27 метрів має конструктивний секрет. Воно зведено з двох куполів, вкладених один в іншій. Живопис внутрішнього із отвором посередині висвітлюється через нижні вікна, а центральна кругла картина намальована на зовнішньому куполі.

Під головним куполом знизу, в крипті собору стоїть величний саркофаґ із червоного каменю (кварциту). У 1840 році король Луї-Філіп наказав привезти тіло Бонапарта з острова Святої Єлени та збудувати спеціальну гробницю.

На рівень підлоги гробниці можна потрапити сходами вниз, двері до неї охороняють дві величезні бронзові фіґури, які тримають в руках подушки з короною, скіпетром і державою.

На стіні ґалереї, яку підтримують 12 колон, розміщені 10 барельєфів із білого мармуру, що розповідають про успіхи Наполеона, як цивільного політика (створення Державної ради, Цивільного і Торгового кодексів, заснування Імператорського університету та заснування Ордену Почесного леґіону, та ін.).

Прах Наполеона 15 грудня 1840 року був урочисто розміщений у шістьох домовинах: перша - жерстяна, друга - з червоного дерева, третя та четверта - свинцеві, п'ята - з ебенового дерева, а шоста - дубова.

Навколо саркофаґу перед колонами ґалереї - 12 фіґур богині перемоги Ніки, кожна з яких присвячена одній із головних військових перемог великого полководця, серед яких: битви під Аустерліцем, Ієною, Маренґо, під Москвою (Бородинська битва).

Поруч, під статуєю Наполеона у коронаційному вбранні, похований єдиний законний син Бонапарта - Наполеон ІІ, король Римський, який помер в 1832 році у віці 21-го року. Його називали «Орлятко». Будівництво розкішної гробниці Наполеона повністю завершили в 1861 році.

Повернемося нагору і пройдемо за колом - головним поверхом Собору, який за часів революції називали Храмом Марса (Бога Війни).

Елементи декору вівтаря зведені з високою майстерністю. Автори скульптур, колон, огорож створювали свої творіння з дорогого каменю, бронзи, не шкодуючи позолоти.

Бонапарт перетворив храм у військовий пантеон, розпочавши використовувати всі чотири його капели для усипальниць членів сім'ї Бонапартів та найвідоміших військових діячів Франції. У саркофаґу з чорно-білого мармуру спочиває Жозеф Бонапарт, старший брат Наполеона (фр. Joseph Bonaparte, 1768 -1844), король Неаполя (1806-1808), король Іспанії (1808-1813).

Далі - Анрі Тюрен (фр. Henri de La Tour d'Auvergne, vicomte de Turenne, 1611-1675), головний маршал Франції епохи Людовика XIV, праворуч - Себастьєн де Вобан (фр. S?bastien Le Prestre, marquis de Vauban 1633 - 1707) - визначний військовий інженер, маршал Франції, письменник. Багато зі зведених ним, майже 4 століття тому, фортець, сьогодні визнані Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО.

Ще один купол, гідний того, щоб його детально та неквапливо оглянули.

Праворуч - скульптурна ґрупа над могилою маршала Фердинанда Фоша (фр. Ferdinand Foch, 1851 - 1929), полководця і військового теоретика часів Першої світової війни. Верховний головнокомандувач військами Антанти з квітня 1918 року. В листопаді 1918-го у своєму штабному вагоні Фош підписав перемир'я у Комп'єні, що і стало кінцем Першої світової війни. У саркофаґу з арабською в'яззю лежить прах Луї Ліотеля (фр. Louis Hubert Gonzalve Lyautey 1854 - 1934) - маршала, міністра оборони Франції, одного з провідників колоніальних війн у Індокитаї та Марокко. Був обраний членом Французької академії.

Повз дивовижні за красою мармурові барельєфи на стінах ми прямуємо до виходу.

Значну частину території Палацу займає гарний доглянутий парк.

Бронзовий придворний архітектор короля Людовика XIV Жюль-Ардуен Мансар ( J.H. Mansart, 1646-1708), автор проекту Палацу інвалідів, звіряє за своїми кресленнями хід будівельних робіт. На зеленій галявині зворушлива біломармурова алеґорія - ветеран закриває собою від загрози жінку з дитинчам.

Поряд із простими чорними дверима французького Національного інституту інвалідів влаштована автостоянка для відвідувачів військового шпиталю. Значна частина будівель комплексу закрита для відвідувачів. Найдивовижніше те, що до сьогодні господарі там - інваліди. Тут вони лікуються, відпочивають, навіть мешкають. І так відбувається у цих стінах упродовж більш як трьох століть, точніше - 340(!) років. За всі роки, ані у монархів, ані у повсталих революціонерів, ані у високопосадовців Французької республіки не виникла думка виселити з палацу у центрі найдорожчої столиці світу його господарів - простих військових інвалідів та ветеранів!.

Бульваром Інвалідів (bd. Des Invalides) потрапляємо на північно-східний ріг території Палацу, що являє собою фортечну стіну із ровом. Внизу, на травичці, не дивлячись на безліч автівок, що проїжджають повз, на сонечку, яке виглянуло з-за хмар, гріється кролик… І це лише за півтора кілометри від Ейфелєвої вежі, символу світової Столиці, кількамільйонного меґаполісу!

Трохи перепочивши, повертаємо на північ і Еспланадою інвалідів - гарною просторою площею прямуємо у напрямку до мосту імператора Олександра ІІІ, одного з найгарніших мостів через Сену.

Див. далі - Франція. Париж. Район Єлисейських полів. 21 серпня 2014