Ми йдемо на прогулянку о 8-30 після душу, сніданку і розміщення речей в камері схову на рецепції готелю.

Наш потяг до Лондона відправлявся о 19-48. Тож на вокзалі треба бути о 19-15, враховуючи час на каву з канапкою. Від готелю, де треба забрати речі, до вокзалу - 20 хвилин не поспішаючи. Тобто, за рюкзаками ми повинні зайти в наш «Ibis» о 18-50. Всього на туристську програму у нас є 10 годин 20 хвилин.

Друг Сергій, що побував в Ліверпулі першим серед моїх друзів, підказав необхідність скористатися 3-х годинним туром на «Beatles Fab Four Taxi» Бітловськими місцями центром та околицями Ліверпуля, водій якого за сумісництвом гід, до того ж – багато чого знає і небайдужий.

Я заліз до сайту http://beatlesfabfourtaxitour.com/ . Можу сказати, що ціна у ? 50 мене дещо збентежила. Машина розрахована на 5 туристів. Для п'ятьох – це недорого, а ось для нас двох – відчутно. Але Сергій тактовно, але твердо декілька разів сказав, що рекомендує нам це зробити.

Що ж, один раз живемо! Я написав декілька питань адміністраторові сайту: чи не буде у мене – візочника – проблем? Мені відповіли, що не буде. Чи немає у них російськомовного гіда? Ні, але у водія будуть схеми, фотографії і пояснення до них російською мовою. Я забронював машину і отримав підтвердження із запевненням, що машина нас чекатиме біля готелю о 14-00. Так воно і вийшло.

За 10 хвилин до очікуваного часу до двору готелю заїхав традиційний англійський кеб, вимитий до блиску. З нього вийшла симпатична кремезна людина середніх років, побачивши нас, посміхнулася усіма 32 зубами. Чим в черговий раз начисто розбила чутки про традиційну британську холодність і манірність! Водія звали Ів. Він швиденько розклав вбудований в машину пандус (з двох сторін задніх дверей) і ми вирушили в наш індивідуальний Ліверпульський «Magical Mystery Tour»!!!

Перша зупинка на вулиці Норe Street, біля старовинної солідної будівлі Liverpool John Moores University. Раніше тут був College of Art, куди в 1957 році поступив вчитися 17-літній Джон Леннон. У коледжі він відточував свої таланти рисувальника. Тут його поезії стала глибшими. В школі він познайомився з дивно талановитим хлопцем Стюартом Саткліфом та зі своєю майбутньою дружиною Синтієй, матірью старшого сина Джуліана.

 За рогом на Mount Str. знаходиться Liverpool Institute for Performing Art (LIPA), в 50-і роки - Liverpool Institute. У нім вчилися Пол та Джордж.

Пол не забуває свою Alma Mater, підтримуючи учбовий заклад матеріально. За будівлею з колонами, зліва від Наташі, вдалині видно новий корпус без вікон, гроші на будівництво якого надав Маккартні

Старий корпус побудований в 1837 році архітектором A.H. Holme. До нього є пандус, втім, як і практично скрізь в Ліверпулі.

У 1835-1837 роках під його дахом розташовувався Ліверпульський інститут механіки.

Тут читав лекції Чарльз Діккенс.

Тут вчився і Ivan Vaughan, друг дитинства Джона. Про його роль в історії Бітлз дізнаємося трохи пізніше. Маленькі старовинні двері між двома інститутами, як мені здається, дуже символічні. Вони як би з’єднують Джона і Пола.

На перетині Норі Str. і Mount Str. ми побачили дивовижну історію «Валізи». Її в 1998 році придумав і втілив в життя John King. Це декілька стопок коробок, валіз, кофрів, футлярів, чохлів, відлитих у натуральний розмір з пофарбованого бетона.

Загалом на схемі виявили 27 предметів. Не маючи на увазі Бітлов, найвідоміший власник багажу – Чарльз Діккенс. Він неодноразово бував в Ліверпулі, його приймали з пошануванням, звідси він відпливав до Америки.

Моя рука – на гітарі Сера Пола Маккартні, під нею чорний пошарпаний кофр від гітари Стю Саткліффа. Серед валіз і коробок на схемі під № 12 позначений інструмент Харрісона. Але ми його не знайшли. Здивувалися! Наш гід розсміявся – виявляється, цю бетонну гітару постійно крадуть!?! Причому її почали закріплювати на металевих трубах, але це не рятує – конструкцію перепилюють. Мабуть це стало новою студентською традицією!

А це – компактна репетиційна звукова колонка з підсилювачем Джона Леннона. Він її возив з собою, може, для репетицій в дорозі.

Ми не знайшли багажу Рінго Стара. Взагалі то, наш гід Ів розповідав про ударника Бітлов з деякою прохолодою. Таке ставлення ми відчули не тільки у Іва, а й інших співрозмолвників ув Британії. Причина цього не дуже зрозуміла. А може мені це тільки здалося?

Наступна зупинка – Falkner Str. # 36. За цими червоними дверима була квартира, яку орендував Brian Epstein. Тут таємно провели свій медовий місяць в серпні 1962 року John Lennon і його перша дружина Cynthia. Про це була написана пісня "Do You Want to Know a Secret" – http://mp3lemon.net/song/43771/.  Ми їдемо в рідний район Рінго.

#9 Madryn Str. Будинок, де 7 липня 1940 року народився Richard Starkey, через місяць після початку гітлерівських бомбардувань Ліверпуля. В кінці вулиці жили його дідусь і бабуся.

Ця вулиця – дійсно простий район, своєрідне робоче гетто із застарілими будинками, і міська рада ухвалила рішення їх знести за для сучасної забудови. Щодо будинку Рінго, то обговорюється варіант розібрати його з подальшим монтажем біля філії «Beatles Story» на Pier Head. Цікаво, чи вдасться?

На іншій стороні вулиці дивовижний напис. Спробуйте його прочитати! Шов між цеглинами у вигляді напису Beatles. Хочете, вірте, хочете - ні

З 1954 року Рінго жив на #10 Admiral Grove разом з мамою і вітчимом. Вулиця, звичайно, скромна, але пристойніша, ніж Madryn Str.

У квартирі Рінго зараз живе старенька, яка кілька років тому розговорилася з Сергієм Радченко і запросила його подивитися будинок, який реально існує, але не став музеєм.

Наш гід Ів показав мені фото Стара і сказав: «На цьому самому місці стояв Рінго! А зараз стоїмо ми з тобою!» Чесно, прямо пробило! Очманіти можна!

Покажчик вулиці, який ви бачили трохи вище, розташований на дуже гарній кутовій будівлі, впізнаній з першого погляду. Бар «The Empress» (Імператриця). У нім працювала Elsie – мама Рінго. Саме ця будова з типовим пабом з'явилася на обкладинці першої сольної платівки Стара «Sentimental Journey» (березень 1970).

Навпроти - перукарня, де Elsie якось побачила симпатичну молоденьку білявочку. Її звали Maureen Cox і вона була ученицею перукаря. Дівчина була дуже милою, а синові Річарду (на думку матусі) прийшов час угамуватися. Сказано – зроблено. Маміиі зусилля і хитрість успішно завершилися в 1965 році: Рінго і Марі одружилися. До розлучення, яке сталося через 10 років, у них народилися троє дітей.

Їдемо далі: зовсім трохи часу, поворот – і серце знову б'ється, машинально починаєш наспівувати знайому мелодію. Penny Lane!!! Послухайте! Подивиться!!! http://www.youtube.com/watch?v=PEyJ2EEvRBU

Виїжджаємо на перехрестя.

І згадуємо слова пісні:

Пенні Лейн в моїх вухах, в моїх очах, Там, під синім небом містечка поверну роки назад.

Перукарня: На Пенні Лейн у величезних вікнах перукарні Фото клієнтів, чиїх голів тут тільки немає, І кожен, хто проходить поруч, скаже їм: "Привіт!"

Банк: На розі стоїть банкір з машиною своєю, І зграйка малюків йому сміється вслід -       Ніколи банкір не носить плащ, Навіть у дощ? - Дивно, все ж...

Бістро: Пенні Лейн в моїх вухах, в моїх очах, Запах рибних пиріжків все літо на руках

Пожежне депо: Там є пожежник з пісочним годинником, Він завжди носить портрет Королеви,                        Він любить мити свою машину - завжди дочиста

Пенні Лейн в моїх вухах, в моїх очах, Тут під синім небом містечка поверну роки назад!

Ів без щонайменшого незадоволення десятки разів за час екскурсії вивозив мене з машини і підштовхував в машину. Я щоразу дякував йому, чувши у відповідь «With pleasure!» - Із задоволенням!

Ми прямували до наступного пункту поїздки, і я звернув увагу, що дорогою будинки зовсім не дешеві, як на мій погляд. В них живуть представники середнього і верху середнього класу. Я запитав водія щодо розмов про пролетарське походження Бітлов і їх несите дитинство. Ів посміхнувся і сказав, що, як на нього, це одна з легенд, пов'язаних з четвіркою. Всі, окрім Рінго, жили у відносному достатку (а сім'я Джорджа більш ніж).

20 Forthlin Road. Будинок сім'ї Маккартні з 1955 року. Тут Пол почав займатися музикою, тут вони репетирували, спочатку в кімнаті, що виходить на вулицю, потім перебралися в кімнату з вікнами до двору, щоб не заважати сусідам.

З 1996 року будинком Пола опікується організація “National Trust” www.nationaltrust.org.uk Члени Траста, що сплатили річний внесок, дістають великі знижки або відвідують багато місць безкоштовно. Це організація (типу Суспільства охорони пам'ятників) проводить екскурсії в квартири Маккартні та Леннона. http://www.nationaltrust.org.uk/main/w-vh/w-visits/w-findaplace/w-mendips/

Вартість екскурсії в два місця з транспортом від Музею Бітлз Сторі – дорослі - ?16.80, діти - ?3.15

На жаль, ми не потрапили до квартири і попрямували до Суничної галявини.

Варто відзначити, що наш гід-водій весь час прагнув ставити ту музику Бітлз, яка відповідала моменту. Здебульшого це йому вдавалося. Погодьтеся, не можна не наспівувати з юних років знайомі мелодії, або просто муркотати, якщо не знаєш слів чи не маєш слуху. Почуйте, не можна не почути http://www.youtube.com/watch?v=QVMBtkilwQg&feature=related

Beaconsfield Road. За огорожею ліворуч знаходиться дитячий притулок, який зветься Strawberry Field (№11 на жовтій схемі). З іншого боку - майже впритул - будинок Мімі і Джорджа, тітки і дядька Джона Леннона, з якими він жив. Досить часто, перебравшись через огорожу, Джон наодинці мріяв про щось, складав вірші, малював.

Ці червоні грати трохи нижче головного входу до притулку знайомі кожному фанатові Бітлз. Я, як і багато інших, залишив свій автограф на стовпчику огорожі! До мене це зробили мільйони фанатів, після мене ще мільйони і десятки мільйонів. Я в цьому переконаний! Тому що «Strawberry Field Forever!!!» – Суничні галявини НАЗАВЖДИ!

Їдемо далі. По дорозі дуже недешеві будинки!!!

І ще один покажчик вулиці, що примушує ширше розплющити очі і стискувати в руках фотокамеру.

Перед нами 251 Menlove Avenue. Джон жив тут у тітки Мімі, яка замінила йому матір впродовж 18 років, з п'ятирічного віку. Виїхав звідси в 23, в 1963 році, коли група перебралася до Лондона.

У березні 2002 року будинок купила вдова Джона Йоко Оно. Вона подарувала його “National Trust”. Через рік, в березні 2003 вона ж була присутня на церемонії відкриття, після чого двері будинку відчинилися для відвідувачів.

Музейники повністю відновили спальню Джона, в якій він грав на гітарі цілодобово та невпинно. На стінах висять плакат з фотографією Елвіса Преслі та "сорокапятки". У цій кімнатці Леннон і Маккартні написали світ перший хіт "Бітлз" – пісню "Please Please Me".

9 грудня 2000 року, до 20-х роковин загибелі Джона, на стіні будинку з'явилася стандартна для Британії синя кругла дощечка «English Heritage» (Англійська спадщина), що свідчить про те, що це - національна пам'ятка історії.

«Джон Леннон. 1940-1980. Музикант та поет-пісняр жив тут в 1945-1963 роках»

А на цьому перехресті Menlove Avenue відбулася одна з трагедій в житті Джона – під колесами автомобіля тут загинула його мама Джулія. Це сталося увечері 15 липня 1958. О 10 годині вечора вона розпрощалася з сином, з яким тільки-тільки почалися налагоджуватися відносини та вийшла з будинку своєї сестри Мімі. А через декілька хвилин їм повідомили, що в 20 кроках від будинку машина збила жінку. Просто жах! Це була Джулія.

Буквально мить на машині (а, швидше за все так швидко тому, що за кермом досвідчений знаючий водій) і ми під'їжджаємо до St. Peter’s Church в районі Woolton. (№12 за жовтою схемою).

За церковною огорожею – старий цвинтар.

Ів підводить мене до могильних каменів, що покосилися.

Ліворуч - могила Елеонори Рігбі (пам'ятаєте пам'ятник на виході з кварталу Cavern?).

Слова з пісні: "...Елеонора Рігбі померла там же - в церкві і була похована відповідним чином. На її похорон не прийшов ніхто.

 А це, через декілька каменів (праворуч) – могила пастора John Mc Kenzie: "...Отець Маккензі пише слова проповіді, яку ніхто не почує. Адже сюди ніхто не приходить.

Отець Маккензі стирає землю з рук, повертаючись з кладовища. Смерть не щадить нікого!...

Ви знаєте, просто голова кругом – виявляється, з юних років знайомі імена пісенних героїв – це ІМЕНА РЕАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ, які колись народилися, колись сміялися і плакали, страждали і раділи, померли, коли настав час і сплять вічним сном поруч із стінами старої церкви. Але вони завдяки Бітлз житимуть ще дуже довго. Як мінімум, поки слухатимуть Бітлз. Тобто – вічно! Це говорю вам я, битломан із багаторічним стажем!

Могила дядька Джорджа, який для Леннона означав дуже багато.

Наташа стоїть на алейці, де 50 років тому кладовища ще не було. Живопліт відокремлював кладовище, розташоване ближче до церкви, від галявини, де проходили пікніки, свята, концерти, молодіжні тусовки.

Афіша повідомляє, що 6 липня 1957 року тут відбудеться свято для молоді. Серед тих, хто виступатиме перед публікою – The Quarry Men Skiffle Group. Вона ж гратиме ввечері у церковному залі.

Ось бачите, на машині, яка була сценою на пустирі, везуть апаратуру. На крупному фото в кузові третій справа сидить 17-літній Джон.

Ів говорить мені: «Ось тут, на цьому самому місці стояла машина».

В оточенні молоді на кузові грає Леннон в картатій сорочці.

А ось тут (це метрах в п'яти від машини), там, де наші з Івом ноги, стояв Пол Маккартні з гітарою, що висіла за спиною грифом вниз (мабуть, це тоді було круто!), і вперше слухав групу, розмови про класну гру якої йшли серед місцевої молоді. Пола привели знайомитися з лідером «The Quarry Men» Джоном Ленноном. Він не підійшов до Джона на галявині. Це відбулося увечері, в залі церкви.

Ми туди йдемо пішки, це зовсім близько. Заходимо в двір церковної зали.

Будинок не змінився звід тоді.

Саме там відбулася зустріч. Про що говорить пам'ятна дошка на стіні.

На дошці написано: « Учасники «Quarry Men» 6 липня 1957 року по обіді дали тут концерт. Увечері після виступу в цьому залі Ivan Vaughan, який іноді грав в групі, представив свого друга Пола Маккартні Джону Леннону. Як після згадував Джон: «Це був день, день, коли я зустрів Пола, коли пішла движуха». Мені здається, Джон сказав би на молодіжному сленгу приблизно так!

Мені зараз, після кількох років, важко повірити, що я зіткнувся зі всім цим так реально близько!

Їдемо далі вулицями, де котеджі ще кращі і дорожчі!

Зупинка на #12 Arnold Grove. У цьому дуже маленькому будинку 25 лютого 1943 року народився наймолодший з Бітлз, Джордж Харрісон. Він прожив тут довгі роки разом з батьком, матір’ю, сестрою та двома братами.

Потрапити до будинку Джорджа неможливо – тут живуть інші люди. Їдемо далі.

Через дорогу від Metropolitan Cathedral (Католицького кафедрального собору) на Oxford Str. розташований шпиталь.

У жовтні 2000 року на стіні біля входу з'явилася кругла сіра меморіальна дошка, на якій написано: «Джон Леннон (1940-80), син Джулії Леннон, в дівоцтві Стенлеу, народився тут в колишньому пологовому шпіталі Ліверпуля о 6-30 по обіді 9 жовтня 1940». Джон народився практично під звуки канонади від бомбардувань порту Ліверпуля льотчиками фашистського «Люфтваффе». І тітка Мімі дала йому друге ім'я Winston на честь британського лідера військових років сера Уїнстона Черчилля.

Буквально за два квартали від пологового будинку, за адресою # 64 Mount Pleasant, в старій будівлі споруди 1773 року, раніше знаходився реєстраційний офіс (по нашому – РАГС). В ньому 23 серпня 1962 року відбулася скромна церемонія одруження Джона Леннона і його шкільної подруги Cinthia Powell. Гостями молодих були Пол, Джордж, Брайан Епстайн, брат Синтії з дружиною. Після розпису компанія попрямувала на весільну гулянку в сусідній ресторанчик «Reece’s».

Це місце взагалі було пам'ятним для сім'ї Джона – тут 24 року назад, в грудні 1938, поєдналися законним шлюбом його батьки – білетерка кінотеатру Джулія Стенлі і морський стюард Альфред Леннон.

Непомітно промайнули три години поїздки на Beatles–Taxi. Наш симпатичний гід-водій Ів спитав, де нас висадити і ми попросили підвести до Кафедрального англіканського собору, на Duke Str.

Коли ми востаннє вийшли з машини, водій звернув нашу увагу на те, що всі автомобілі Битлз-такси мають жіночі імена героїнь різних пісень Бітлз. Є «Michele», «Eleanor». Наша лакована чорна красуня називалася «Dear Prudence».

На прощання ми побажали один одному всього найкращого. Ів сказав, що з радістю зустрінеться з нами або нашими друзями ще раз. Сказав, що навіть якщо ми вважаємо, що все подивилися в Ліверпулі, то місто однаково кликатиме нас до себе. Ну що ж, подивимося!!!

Собор був відчинений і через спеціальний вхід з ліфтом для інвалідів ми до нього потрапили. Англіканський кафедральний собор - The Anglican Cathedral. Найбільший собор Великобританії і п'ятий в світі.

Собор просто приголомшує, не зважаючи на те, що там майже немає прикрас! Це сама наймонументальніша будова міста. Це – кращий англіканський собор в світі! Про нього я розповім вам окремо ( див. - Екскурсію Ліверпулем).

Як будь-який англіканський храм, це не тільки церква, де проходять служби, але і своєрідний культурно-концертний центр. І з Бітлз пов'язані його найяскравіші і незабутні акції. Ось деякі з них.

29 березня 1981 року в Соборі пройшла недільна меморіальна меса – офіційне прощання городян з Джоном Ленноном.

28 червня 1991 року тут відбулася світова прем'єра автобіографічної «Liverpool Oratorio», симфонії, написаній Полом в співдружності з диригентом Carl Davis на відзнаку 150-ліття Королівського філармонічного оркестру Ліверпуля. Вона була виконана оркестром-ювіляром разом з Королівським Філармонічним Хором Ліверпуля та Хором хлопчиків. Якщо Ви про це мало знаєте, то послухайте і подивиться, як створювалася «Ліверпульська Ораторія» Пола Маккартні.  http://www.youtube.com/watch?v=2uw5pshlYP8

16 травня 2009 року дзвони собору виконали «Imagine» Леннона – подивиться  http://imaginepeace.com/archives/6150

У серпні 2010 (шкода, що через 2 місяці після нашого від'їзду з Ліверпуля, а так би ми там обов'язково побували) в Соборі відбувся «Фестиваль світу», де виконувалися пісні Бітлз, зокрема, і на грандіозному органі Собору, що складається з 9765 труб.

За відгуками, із стометрової башти собору відкривається грандіозний вид на Ліверпуль та його передмістя. Башта була закрита, ми туди не потрапили, але аж ніяк не зменшило нашого враження від зустрічі з нашими кумирами, про яку я мріяв більше як 40 років.

Нас чекала прощальна прогулянка Ліверпулем і від'їзд до Лондона.