Під час багатогодинного перельоту до Шри Ланки Олег казав, що як мінімум він обов'язково хоче побачити два цікавих місця – парк із слонами і Сигирію. Після Полоннаруви ми поїхали до дивовижної гори.

 Відстань була всього біля 40 км, дві третини якої ми верталися новим відмінним шосе, а останні 15 кілометрів, як повернули на південь – у прямому розумінні джунглями та дорогою з воронками після війни.

Прибули ми до місця призначення приблизно о 15 годині, досить виснажені уранішніми враженнями і непростим шляхом.

Сигирія, або в перекладі з сингальскої «Скеля Лева» це унікальне місце, такого більше немає на планеті. Недарма ЮНЕСКО в 1982 році занесло цей пам'ятник до переліку світової культурної спадщини. Сам пагорб знаходиться в центрі великої площини, оточеної каналами, заповненими водою. На об’явах біля води написано, що там є крокодили і купатися заборонено. Як мінімум, рибки там були.

Ясна річ, що мені на візку туди потрапити було неможливо, та і Наташа В. була втомлена. Тому наша компанія придбала тільки два квитки. Ціна в 30 $ – неабияка для нашого бюджету. У квитку були три вкладинки: огляд музею, підйом на скелю та відвідини ще одного озера або басейну на самому пагорбі.

Квитки знову трошки засмутили ціною, однак потішили формою та змістом. На міні DVD потім я знайшов багато цінної і цікавої інформації. Олег запропонував нам з Наталкою В. оглянути по їх квитках музей, але ми відмовилися. Тепер я про це шкодую. Ці замітки я пишу за розповідями моєї Наташі і Олега, їх враженнями та емоціями.

З перших кроків нас просто атакували гіди, пропонуючи свої послуги. Говорили вони багато чого, але головне зводилося до того, що без них екскурсії фактично не вийде. Їх супровід коштував всього 20 $. Але їх англійська була така ж погана, як наше знання цієї мови, тож ми рішуче відмовилися. І приблизно на початку четвертої години наші скелелази перейшли місток і попрямували до гори.

Дуже сподобалися таблички з неіржавіючої сталі трьома мовами – сингальською, тамільською та і англійською. Їх розставлено на ключових пунктах сходження і вони дуже тямущо інформують про зміст даного місця.

На цій схемі Google я вказав головні напрямки руху нагору. Руїни були знайдені англійцями в середині ХІХ століття.

Вся рівнина перед підйомом, що сягає око – це величезний водяний сад на підході до перших сходів.

Ви бачите західний фасад Сигирії. Туристи піднімаються праворуч, потім переходять металевим місточком, піднімаються гвинтовими сходами до зали, де є фрески. Спускаються до коридора, де є «дзеркальна стіна». Ним прямують до Лап Лева ( це приблизно дві третини висоти безкида). А звідти - до верхнього плато. Думаю, ця схема допоможе вам легше прямувати за Наташею та Олегом.

Поки ми піднімаємося східцями, кілька слів про сам пам'ятку. У п'ятому столітті н.е. правив король Датусена (459 - 477 рр.). У нього було двоє синів – старший – прямий спадкоємець Касапа (477 - 495гг.) та молодший Могаллана. Оскільки мати старшого була наложницею, то король вирішив призначити спадкоємцем трону молодшого сина.

Жадоба влади – надзвичайний наркотик і Касапа через змову спочатку ув'язнив батька, а потім узяв участь в його вбивстві. Застрашений Могаллана втік до Південної Індії.

Касапа боявся помсти і вирішив побудувати столицю у вигляді неприступної фортеці. Нижче повернемося до історії ( чи то легенди?)

Щоб рости, цьому дереву грунт не потрібен. Потрібний тільки камінь!

Більшість туристів пишуть в звітах, що висота скелі – 350 метрів. Хтось додає – Над рівнем моря. Я читав ще декілька цифр – 180, 300... Я ж напишу висоту, яку взяв з вхідного квитка – близько 200 метрів. Так само незрозуміло, скільки східців треба подолати на шляху до вершини. Частіше за іншу ми чули цифру 1300.

Цією алеєю внизу серед басейнів, залишків стін, дерев та квітів ми прямували до початку підйому.

Ще коло сотні східців і металевим місточком можна підійти до дзеркального коридора та зали фресок.

Помаранчово-коричнева стіна і є дзеркальною. На хвіртці написано про те, що останній відвідувач може потрапити сюди об 18-00.

На такій висоті навіть кам'яним переходом було б йти моторошно, тим більше – цією ажурною конструкцією.

Сходами треба піднятися до зали з фресками.

Входимо до зали. Від прямих сонячних променів вона затулена шторою з щільної матерії. Тут же постійно знаходяться охоронці та доглядач, який розповідає та відповідає на запитання.

Після яскравого сонця ока мить звикали до напівтемряви. А потім неможливо не завмерти від захоплення! На стіні зображена урочиста процесія гарно вбраних та одночасно напівроздягнених пані в золотих прикрасах з коштовним камінням. В руках у них квіти та фрукти. Хто ці жінки – придворні пані або наложниці з гарема – можна тільки припускати. В усякому разі, кожен гід розповідає свою версію.

Ми налічили 19 фігур, що залишилися. Потім прочитали, що їх – 18 з майже 500, які були раніше. На портретах зображені ланкійки, африканки, індійки.

Важко повірити, що цим портретам вже більше, як 1500 років. Яким чином фарби зберегли яскравість і свіжість, незрозуміло. Можливо це через суміш яєчного білка з медом диких бджіл, якою вкриті картини?

Олег за мить перед спуском металевими гвинтовими сходами. Виявляється, їх дві – одна для підйому, друга – для спуску. Сходи поставили англійці, раніше вони розміщувалися на одній із станцій лондонського метро.

Я, як і багато авторів заміток про Сигирію не можу не скористатися деякими світлинами, що «ходять» багатьма звітами в Інтернеті. Автор їх невідомий, мабуть, зйомки велися з гелікоптера. Ви дивитеся на південно-західну частину скелі. Зліва в центрі біля її підніжжя, там де до каменів підходять дерева, розгляньте помаранчово-коричневу смужку. Це добудована стіна, що якимось чином, швидше за все за допомогою мінералів, була відполірована до дзеркального блиску. Король, ідучи поруч, міг бачити своє відображення. Пізніше, починаючи з 7 та по 14 століття відвідувачі комплексу писали там свої поетичні рядки, присвячені прекрасним жінкам, зображеним на фресках.

Ось ці граффіті. Ланкійський професор із складним ім'ям Сенерат Паранавітана розшифрував 685 віршів і видав їх двома томами під назвою «Настінні написи Сигирії».

Ось один з віршів: Хіба можна не бути щасливим, коли хтось дивиться

На рожеві долоні, Золоті намиста,

Що лежать на плечах, кольорові яскраві губи

І довгі довгі очі.

Виходимо з «дзеркального» коридора. Дух перехоплює від такого простору!

Піднімаємося ще вище…

Дерева ростуть ніби на скелях. Яка сила допомагає жити тут цим зеленим велетням?

Через декілька хвилин зупиняємося на великому майданчику, розташованому з півночі безкиду.

З висоти видно дуже добре. З одного боку – схил с густими деревами, з іншого - вертикальна кам’яна стіна

Раніше на цьому місці була постать лева гігантського розміру. Тепер залишилися тільки дві лапи з кігтями, між якими беруть початок чергові круті сходи.

Лишилося підніматися ще метрів 70, а це – всього на 30 метрів нижче за дзвіницю Києво-Печерської Лаври.

На середині сходів черговий гід почав пропонувати Наташі свої послуги. Почувши відмову, просто сказав «Дай грошей!»

Візуально зовсім поряд з Сигирією (насправді на відстані декількох кілометрів) розташований живописний пагорб, вщент укритий зеленими рослинами.

Просто з каменя ростуть дерева та кущі. Мабуть, вітер завіяв сюди колись дзернятко, що потім проросло.

Ви маєте можливість бачити південну частину скелі. На верхнім плато терасами разташовані майданчики різного розміру. Загальний розмір плато – больш ніж 1,5 гектари.

Це – залишки стін господарських споруд та приміщень для обслуги, охорони тощо.

Трон короля Касапи вражає своїми розмірами.

Один з басейнів. За легендою, тут раніше були фонтани.

На самій височині цитаделі колись розміщувався королівський палац.

У цьому басейні завжди є вода. Зокрема, у спеку!

Піднімаємося сходинами королівського палацу.

Ще декілька східців… Перемога! Више за нас тільки небо!

Касапа правив майже 20 років, і як часто трапляється, повірив в свою непереможність. Дізнавшись, що брат повернувся з Індії з військом, він надіслав йому виклик позмагатися у битві на рівнині. Це була його помилка! У самий розпал битви слон Касапи попрямував попити води з найближчого ставка, та армія вирішила, що король рятується втечею і теж почала відступати. Залишившись один, Касапа перерізав собі горло. Могаллана зруйнував цитадель, щоб навіть сліду про братана не залишилося. Після цього столиця знову повернулася до стародавнього міста Анурахапура.                                                                                            До речі, є інші версії призначення та використання легендарної гори. Але нам, як і більшості відвідувачів Сигирії, подобається саме ця.

До горизонту на всі напрямки світу – приголомшливий краєвид!

На місці палацу до його будівництва і після руйнування довгі століття існував буддійський монастир. Погодьтеся, якщо живеш в такому місці і маєш можливість бачити з одної точки половину всесвіту, неодмінно повіриш у вищі сили.

Далеко внизу – паркінг! Це туди потрібно спускатися? А де знайти сили?

На вертикальній площині видно залишки стародавніх східців, що просто вибиті у скелі. Ними колись збиралися ченці, щоб робити медитацію наодинці.

Перед ціми сходами стоїть щит з попередженням про небезпеку неуважного та швидкого спуску. І справді, спускатися досить важко!

У багатьох місцях Сигирії ми спостерігали підтвердження постійних активних ремонтних і реставраційних робіт. Будівельні риштовання видаються дуже неміцними!

Зворотній шлях тільки в одному місці перетинається з дорогою догори. На ньому є багато цікавинок - гротів, уламків великого каміння, печер. Ось тут пропонують зупинитися і відпочити на кам'яній лавці. Але побачивши, якого циклопічного розміру камінь лежить зверху, бажання присісти тут не виникло!

За декілька сотень метрів друзі обернулися і подивилися догори. У Олега і Наташі появилася одна думка – щоб піднятися на Сигирію, не квитки потрібно продавати, а доплачувати сміливцям. Підходила до кінця друга година подиву гідної екскурсії.

І вже в автобусі, що відїзджав, Наташа промовила – Невже нам пощастило туди піднятися!? А Олег додав – Ці дві години ми запам’ятаємо на все життя! Я був захоплений їхніми переживаннями і про себе сказав теж саме!