Переконаний, що абсолютно всі, кого цікавить історія, культура та архітектура, прагнуть сюди потрапити. У багатьох, на жаль, це бажання залишається лише мрією. Місце - видатне, його визнали через опитування (яке провели нещодавно) - одним із 7 див світу.

Отже, читачі, вибачте за банальність… Що я можу розповісти нового про Тадж Махал? Кому він невідомий? Хто про мавзолей не читав? Хто з відвідувачів, тут побувавши, навіть ледачий, про нього не писав, не розповідав, чи не показував власноруч зроблені світлини? Хіба можна ще щось про нього сказати нового?!

Я, без жодних сподівань на ориґінальність, розповім про нашу зустріч із Великим Мармуровим дивом. Автівка зупинилася на Taj Eastern Gate Road - вулиці Східних воріт Таджу. Досить далеченько від самої пам'ятки. Справа в тому, що цивілізація насувається на Тадж, вихлопні ґази впливають на мармур, змінюють його колір, структуру, і щось там іще. Тому, влада країни помалу розширює зону, в якій діє заборона на пересування за допомогою двигунів внутрішнього згоряння. Так само заборонили пролітати над мавзолеєм літакам.

Багато хто йде пішки. Хтось їде верблюдом. Є також надсучасні електромобілі. Зрозуміло, цими засобами люди користуються за додаткову платню. Ми, звичайно ж, вирішили прогулятися пішки.

Зустрілася кумедна вбиральня на колесах.

Декілька хвилин ми витратили на відвідання крамниці. На диво, побачили чимало цікавих сувенірів та корисних речей. Тобто тут, відвертого непотребу пропонували значно менше, аніж на інших схожих туристичних торговищах.

«Східна брама» інакше зветься Fatehabadi Darwaza. Тут розташована каса. Квитки - найдорожчі в Індії, - 750 рупій, майже 15 $! Кожному видається пляшка води, іноземцям – одноразо?ві бахіли. Черга була невелика, але нас, як іноземців пропустили поза нею. Одразу - огляд, як у аеропорті. Жінок та чоловіків оглядали у різних чергах. Серед зелені дерев ми вперше побачили величне біле склепіння.

Після цього увійшли до першого двору. Тут сталося відкриття: виявляється, що сніжно-білий мавзолей - лише частина великого комплексу, кожна складова якого вартує обов’язкової уваги. Джилахана (Jilaukhana) - «поперед будинку», служив своєрідним шлюзом, переводячи людей від гомінкої мирської суєти до благосної тиші. У стінах двору існує 128 приміщень, які за різних часів використовували з різною метою. Праворуч вдалині – «Західна брама» й дзеркально до неї розташований двір із подібними кімнатами для гостей шаха та працівників, які обслуговували мавзолей. У даний час обидва двори функціонують як новітній туристичний центр.

Мало не на кожному метрі двору є що оглянути - дивовижне дерево, якому кілька сотень років, або ж гарний світильник.

Перед нами «Велика брама» (Darwaza-i-Rauza, анґл. Great gate), ґіґант типової моґольської архітектури, зведений з мармуру та пісковику. Дивовижні орнаменти, інкрустація на мармурі, різьблення з каменю. Над головною аркою воріт - 22 маленькі білі бані (2 ряди по 11). Виявляється - це символізує кількість років будівництва пам'ятника.

Привертає увагу, що багато хто із відвідувачів ошатно вдягнені. Тобто, індійські громадяни на зустріч із Тадж-Махалом приходять у вихідному вбранні, як на свято. Цим вони підкреслюють важливість цієї святині для індійців, та для Індії. Ми увійшли до темної арки брами та зупинилися, наче вкопані… Це було вперше, але не востаннє! Як у візирі відеокамери перед нами повстало рукотворне Диво!

Ми не самі застигли на майданчику із внутрішнього боку воріт приблизно за 200 метрів від мавзолею. Я випадково почув, як сива дама американської зовнішності промовила дівчинці, певно онуці, що ось вже у восьме (!) прибуття сюди, вона не має сил рушити із цього місця.

Усім відома історія Тадж Махалу. Але її неможливо не повторити, настільки вона романтична. Онук імператора великих Моґолів Акбара Великого (Akbar the Great) Шах - Джахан (Shah Jahan) у 1607 році, був ще принцем, коли взяв шлюб із шляхетною красунею Арджуманд Беґум (Arjumand Banu Begum), яку назвали Мумтаз Махал (Mumtaz Mahal), або «Скарб Палацу». Вона стала його улюбленою дружиною, другом, порадником, супроводжувала у військових кампаніях. Під час народження 14-ї дитини вона померла. Для Джахана сонце зайшло і час зупинився… Єдиною та останньою мрією його життя стало будівництво мавзолею коханої дружини, гідного її краси.

Увесь комплекс обладнаний зручними, доступними, зведеними за нормативами пандусами. Вони мають зрозумілі позначки.

Величезний сад Charbagh (другий варіант назви - Bagh-i Firdaus-a\'in) створений у перському стилі. Його найважливіша ознака - вирощування різноманітних дерев, у їх числі - фруктових, кущів, квітів. Їх висаджують симетрично, позбавляючи ознак притаманних у дикій природі. Але головне правило його створення – використання священного в ісламі числа «4». Сад поділений на 4 квартали, у кожному кварталі - 16 клумб і т. ін. Десь прочитав, що на кожній клумбі висаджували 400 рослин. Шокував той факт, що траву косять - РУКАМИ! Старий у білому, один із багатьох, хто сапав руками майже ідеальний ґазон великого саду.

У саду безліч дерев та кущів, сформованих у правильних ґеометричних формах наполегливою працею десятків садівників.

Мавзолей милується самим собою у спокійному дзеркалі водойми, що викладена зсередини блакитним і зеленим каменем.

Центральний басейн дуже довгий - близько двохсот метрів. Його проклали від воріт до платформи мавзолею. У водоймі чимало фонтанів. З іншого боку алеї - ряд вертикальних фіґурних дерев. Фонтани, на жаль, запрацювали лише тоді, коли ми вже прямували до виходу.

Приємно здивувала досить велика кількість літніх відвідувачів та навіть людей похилого віку. Так само було в Делі, Джайпурі. Те ж ми побачили й в Аґрі.

У центрі басейну, на перетині доріжок, що ділять увесь величезний сад на чотири частини, споруджено піднесений над землею «Басейн достатку» (Al Hawd al-Kawthar), з якого б'ють 5 струменів фонтану. Його стінами можна піднятися і відпочити на чотирьох лавках.

Якби в руках у туристів були не цифрові камери, а фотоапарати із механічним затвором, тоді, я впевнений, на території комплексу лунав би постійний шурхіт.

Входи платформи-стилобату розділяють потік гостей на дві річки - ліворуч заходять іноземці, праворуч - індійці.

Будівництво мавзолею тривало близько 22 років і завершилося приблизно 1653-го. Шедевр зводили понад 20 тисяч майстрів різного фаху із декількох країн. Матеріали доправляли з багатьох районів Індії, Афґаністану, Персії, дещо з Росії. Видатки на здійснення проекту, нечувані за тих часів - 40 млн. рупій дощенту розорили скарбницю. Але шах Джахан дожив до завершення будівництва і побачив створений ним шедевр не тільки у снах та мріях, не лише у проектах архітекторів, але й нажи?во! Практично таким, яким ми його бачимо й сьогодні!

На широкій рамі довкола головного входу темним каменем вписані рядки із Корану. Це видатні, неперевершені до нашого часу приклади каліґрафії на цій, та багатьох інших поверхнях - одна із родзинок декору мавзолею. Головне в силуеті - це мармурове склепіння дивовижної, неперевершеної краси. Заввишки та діаметром близько 35 метрів. Воно встановлене на циліндрі-основі заввишки приблизно 7 метрів. Таку форму називають amrud (або форма фрукта ґуава). Горішній орнамент під шпилем має символи лотосу. З чотирьох боків - бані на колонах - зменшені копії головної. Крізь прорізи поміж колонами маленьких бань сонячне світло потрапляє до головної зали мавзолею, таким чином освітлюючи її.

Сонце почало відчутно припікати. На жаль, черга бажаючих потрапити до мавзолею рухається повільно. Але ми завернули ліворуч, де без проблем знайшли пандус.

  Пандусом піднялися до великої площі з червоного каменю. Сам мавзолей стоїть на мармуровій квадратній платформі розміром 95х95 метрів, та близько 7 метрів заввишки.

Поки ми гуляли територією, людей побільшало. Це видно із просування черги. Для іноземців це не має значення - їх пропускають поза нею. Індійці до цього ставляться з розумінням.

І ось тут зі мною трапилася неприємна несподіванка. Мене на візку не пустили досередини, навіть за наявності квитка. Знову виникла ситуація, яка сталася біля храму Бірла Мандір у Джайпурі - індійці заходять без взуття, іноземці на взуття надягають бахіли, а на колеса візка бахіли ще не вигадали. Ми мали декілька хвилин скандал, поговорили з начальником охорони, який прибіг почувши розмову у підвищеному тоні. Після слова «дискримінація» він замахав руками, почав кричати - «Nо discrimination! No! No! NO!!!». Потім запропонував пронести мене приміщеннями на руках. Я вирішив не псувати настрою ані собі, ані друзям. Вони увійшли всередину, а я мав можливість оглянути вхідну арку без поспіху.

Фотоґрафувати всередині заборонено, тому вибачайте моїх дівчат за невисоку якість світлин. Одразу за дверима рухаєтесь колом - анфіладою невеликих зал. Стіни та стеля - всуціль шедеври, до останнього квадратного сантиметру.

За ґратами - два саркофаґи. Саме за віссю симетрії всього комплексу – встановлений саркофаґ Мумтаз Махал, ліворуч другий – шаха. Ці мармурові прямокутники - декорації, макет-копія натурального розміру, через те, що сама усипальниця розташована у приміщенні, яке нижче.

Всередині - приголомшлива гра світла й тіні з-поза дивовижних ґраток. Багато які стіни прикрашені різьбленими панелями із інкрустацією. Мозаїчні ґоризонтальні смуги угорі та унизу (фото праворуч) - це parchin kari.

Яскравий приклад дивовижної майстерності будівничих Тадж Махалу! Така техніка в Індії має назву parchin kari. У Венеції вона застосовувалася за часів середніх столітть і мала назву Pietra dura. Ця техніка напрочуд складна. У мармурі вирізали пази. За їх розміром з напівдорогоцінного, або коштовного каміння нарізали тонкі пластинки, які вставлялися у пази. Причому без жодного зазору. У це важко повірити, але це так! Варіацій такої техніки у Тадж Махалі не злічити!

Двері, як завжди в Індії, масивні, гарні та неповторні.

Врешті, я дочекався своїх супутників. Усі були вражені побаченим - навіть не відповідали на мої запитання. З висоти 7 метрового стилобату чудово виглядали басейни, фонтани, «Богатирська брама», квадратне планування всього великого саду.

Ми пішли довкруж Таджа, проти годинникової стрілки. Із цієї точки добре видні сходи головного входу і арки на бічних зовнішніх стінах.

За планом мавзолей є восьмикутним, точніше - квадратний зі зрізаними кутами. Розмір квадрату - близько 55 метрів. Ззовні всі чотири кути будівлі цілком однакові.

Головний купол вивершується шпилем. За часів шаха Джахана він був золотим. У XIX столітті шпиль замінили на позолочений. На нього варто звернути увагу, бо він об'єднує дві реліґії. Ісламський напівмісяць, спрямований рогами до неба, з'єднаний із наконечником, перетворюється на символ Шиви – три?зуб. Верхівка його здіймається на 73 метри від рівня землі.

Із чотирьох зрізаних кутів головної будівлі мавзолею до неба стримлять біломармурові мінарети. Вони цілком однакові, заввишки у 42 метри. Розділені на три яруси двома балконами, на які виходили муедзини для молитовного співу. Верхівки мінаретів - копії 4-х альтанок мавзолею. Стародавні інженери їх звели із секретом. Кожен мінарет трохи відхилений від вертикалі. І це навмисно. У випадку руйнування вони б валилися у бік ВІД мавзолею, не загрожуючи йому пошкодженням.

Праворуч від головної будівлі височіє споруда Jawab, або Mehman Khana (приблизний переклад – «Відповідь»), збудована як дзеркальне відображення мечеті, яка стоїть навпроти. Це зроблено на честь її Величності - Симетрії. Припускають, що будівлю звели для помешкання та розваг шляхетних гостей. Відмінність від мечеті - лише у внутрішньому оздобленні й відсутності спеціальної, обов’язкової за канонами Корану, ніші у напрямку до святого міста Мекки.

Обабіч гостьового палацу - дуже чепурні вежі-павільйони багатогранної, майже круглої форми. Яке їх призначення, окрім декоративного, я не дізнався. Усі будинки, збудовані з червоного пісковику та декоровані білим мармуром

Разом із усіма потрапляємо до майданчику за мавзолеєм і розуміємо, що то є своєрідна набережна у вигляді широкої тераси, значно піднята над водою.

Із тераси, яка виходить на берег річки Ямуни (Yamuna), видно башту і якісь залишки фундаментів. Вважають, що то був початок іще одного великого будівництва. Начебто шах Джахан вирішив звести прямо навпроти мавзолею коханої, іще один - для себе. Точно такий, але з чорного мармуру, з'єднавши їх мостом понад річкою. Але йому не дозволив це зробити його син, який скинув його із трону і на 8 років посадив до каземату Форту Аґра, звідки через вузьке вікно повалений володар до смерті спостерігав за своїм білокам'яним творінням (форт - на правому фото вдалині на зеленому березі). Врешті смерть з'єднала його із коханою. На небесах… А на землі - у сусідньому саркофаґові… Що стосується слідів будівництва на протилежному боці річки, то деякі історики вважають, що то є залишки першого на індійському субконтиненті саду Сharbagh, створеного за улюбленою моґолами схемою, першим імператором Великих Моґолів Бабуром (Babur).

Прибережна тераса (Chameli Farsh) тримає на своєму масиві мечеті та сам мавзолей. З протилежного боку річки видно, що тераса збудована із ряду арок, з'єднаних між собою. На її карнизах можуть відпочивати від туристів деякі господарі цього пам'ятника - мавпи, яких тут чимало.

Taj Mahal Mosque – Мечеть, зовні - копія будівлі для гостей, яка стоїть навпроти. Складається вона, за каноном Великих Моґолів, із трьох храмових зал. На подовженому даху - три великих красиві бані.

Стіни дощенту прикрашені мозаїкою, інкрустацією, різьбленням із каменю. Підлога в мечеті вельми гарна, викладена у вигляді більш ніж півтисячею молитовних килимків, оздоблених чорним мармуром!

У багатьох місцях майданчику, де розташовані мавзолей та мечеть із «близнюком», нескінченні та досконалі орнаменти й візерунки.

Індійці люблять фотоґрафуватися з туристами. Ліворуч – вони з японками. Праворуч - японки звернулися за дозволом зазнімкуватися зі мною.

На виході нас близько до себе підпустили папуги. До слова, наявність барвистих яскравих пташок - одна з важливих складових перського саду. Щодень, від суботи по четвер, комплекс відвідує близько 15 тис. осіб. На рік – більш, аніж ЧОТИРИ мільйони. Робочий час – традиційно індійський, від світанку до заходу. До речі, коли місяць уповні, заклад працює ще й 5 ночей на місяць. У ці ночі Тадж виглядає, наче зроблений із чистого срібла.

Вода, яку розбризкують на ґазонах незважаючи на пекуче сонце, підтримує траву в яскраво зеленому кольорі. Нас - це дещо підбадьорило перед дорогою. До нашого великого задоволення!

  Сіли до автівки, кілька хвилин помовчали, подивилися один на одного і одночасно вимовили: «Ми зробили це! Ми тут побували!» У нас залишилося кілька годин на знайомство із іншими пам'ятками Аґри. А далі - непростий шлях до столичного Делі.                                                                                        См. далі: ІНДІЯ-14. Агра. 6 жовтня 2012