Вранці за нами до готелю завітало замовлене у перший день прибуття авто. Ми оплатили його на три доби вперед. В ціну входили оренда разом із водієм, вартість пального та парковок. Три ночі у готелях за маршрутом перебування, так само були заброньовані ще з Києва.

 Майже попрожнім шляхом вранці ми прямували повз будинки та парки Делі, великі та малі, за зеленим листям дерев можна було роздивитися стіни та бані храмів, башти мінаретів.

 Більш, як годину ми їхали вулицями Делі, рухаючись із центру на південь.

Промчали повз з'їзди до різних терміналів летовища ім. Індіри Ґанді. До нашої першої мети - міста Джайпур (Jaipur) було близько 250 км.

Затрималися біля терміналу-виїзду на платну дорогу. Приблизно 8-а ранку. Можна розгледіти безліч машин, марево від працюючих двигунів та деякий безлад на шляхах.

Через 30 км, обабіч шосе, повстали новенькі офісні будівлі сучасної архітектури. Це був Ґурґаон (Gourgaon) - один із визначних міст-супутників Делі. У ньому мешкає близько мільйону людей. Кидалися в очі лоґотипи багатьох транснаціональних компаній та банків. Мій друг Ману, громадянин Непалу сказав, що це - один із центрів розвитку IT-технолоґій Індії.

Індійці збудували місто за сучасними нормативами та стандартами. Це стосується усіх галузей життя, серед того й доступності для візочників. Подивіться на цей багатоповерховий пандус, який дозволяє без проблем, безпечно перетнути швидкісне шосе шляхопроводом у інвалідному візку.

А далі нас чекали майже шість годин вельми стомлюючого руху. Так, так - 250 км ми їхали майже шість (!) годин. При тому, що авто було чудовм - мінівен «Toyota-Innova» індійського виробнцтва. Водій, симпатичний усміхнений сіґх (то одна з національностей, які мешкають в Індії) на ім’я Па?лван був досить кваліфікованим, із зразковою реакцією. Та й якість покриття дороги було здебільш доброю. Але все ж, їхали ми зі швидкістю 50-60 км на годину, не швидче. Причина - майже повне не дотримання правил руху багатьма водіями й більшістю пішоходів. Особливо цікавого навкруги було небагато - села, череда корів, пагорби та сміттєзвалища.

Але врешті-решт ми в'їхали до міста Амбер, що розташоване за 11 км на північ від Джайпуру. Невеличке за індійськими мірками, але із давньою історією. Воно розквітло вже на початку ХІ-го століття. Вже тоді в ньому звели перші оборонні споруди, які зміцнювалися усіма місцевими очільниками. Дещо пізніше на одному із пагорбів ми побачили оборонну стіну. Це був форт Джайґарх (The Jaigarh) - «Форт Перемоги». Через хвилину виїхали на берег водоймища, над яким стояла ґрандіозна споруда яскравого жовто-пісочного кольору. Це було озеро Маота (Maavtha Lake) із розташованим над ним фортом Амбер.

Громаддя Амер-форту (або Амбер-форту, анґл. Amer or Amber) було таким цікавим і незвичним, що ми зупинилися, щоб його оглянути. Основні споруди, які збереглися до сьогодні, почали зводити у 1592 році за раджі Ман Сінґхе, який був воєводою Акбара Великого. Завершили будівництво за сто років!

Дорогою до фортеці серед маленьких непоказних будиночків та неоковирних халуп зустрічалися досить цікаві будівлі. Наприклад, як ця - Музей навчального центру мистецтв та історичної спадщини.

Вулиці за кількістю людей і метушнею нагадували делійскі. Ми проїхали повз храм Шиви (Shiva Temple), який вже багато століть прикрашає вулицю Saagar Road, що веде до форту.

На одному з пагорбів над нами побачили фортечну вежу, на іншому - масивний Шрі Бадрінатх Мандір (Shri Badrinath Mandir) - дивовижний стародавній храм із розкішними інтер'єрами та фіґурою бога Бадринатха, вік якої перебільшив 950 років.

Дорога завернула під вежею і назустріч нам вийшов...

Слон. За ним - іще декілька. Потім наша автівка зупинилася на паркінґу. Далі довелося підніматися або пішки, або за додаткову оплату на спеціальних джипах зі знаком свастики на радіаторі. Водій взяв копію мого пенсійного посвідчення перекладену анґлійською та відійшов до охоронців.

За мить проблема була вирішена і ми піднялися нашим автом до вхідних «Потрійних воріт» (Tripolia), які самі вже є своєрідним архітектурним шедевром. Купивши квитки, ми вийшли на залиту сонцем площу.

Спочатку в затінку, разом з іншими туристами, роздивилися сувеніри та проспекти у численних крамничках. А потім почали оглядати простору площу.

Джалеб Чоук (Jaleb Chowk) - службовий двір, оточений із трьох сторін двох-триповерховими будівлями, де протягом століть були стайні, сховища обладунків, арсенали та вояцькі казарми.

Протилежну - східну частину двору прикрашає багатоповерхова брама Сурадж Пол (Suraj Pol, анґл.- Sun Gate) - «Брама Сонця». Вона завжди була парадною, її охороняли ґвардійці. Грізні у минулих століттях гармати стоять із двох боків арки воріт. Через браму до фортеці потрапляли раджа та його почет, іноземні гості, різні святкові урочисті процесії.

Саме через ці ворота на площу в'їхали ошатно вбрані слони з туристами.

Від ХІІ до ХVІІІ століття форт був не лише укріпленням, але й служив столицею. Тому значна частина комплексу - це двори адміністративних і особистих покоїв, розташовані на багатометровій височині над Сурадж Полом.

За балконами, башточками, за різьбленим декором неважко вгадати, що це - палацова частина. Рушаймо вгору крутим підйомом.

Вгорі похилої доріжки, яка проходить крізь Чандра Пол -«Воротами Місяця», впадають в око вишукані срібні двері дивовижної роботи, прикрашені карбуванням та коралами. Це вхід у храм богині Калі- Шила Деві, шанованої мешканцями цієї місцевості з давніх-давен.

Поряд - ще один храм, присвячений Нарасінґхе (Людині-леву, одному із втілень бога Вішну). Мармуровий камінь із вм'ятиною - то стародавній пристосунок для приношення у жертву. За його допомогою розбивали кокосові горіхи.

Проминувши Сінґх Пол - «Ворота Лева», виходимо на ще один майданчик, залитий сонцем. Тут чимало цікавого.

Будівля без вікон, із великою кількістю дверей - це Rasoda (кухня раджі). Всього кухонь було дві.

Ця готувала їжу для панства, інша, яка влаштована поверхом нижче - для воякив та прислуги. У численних коморах за міцними дверима з надійними замка?ми зберігали усіляки припаси.

Поруч із симпатичною старовинною фрескою (що на щастя збереглася на підлозі) - стародавня криниця. Вона - одна з багатьох, що поїли мешканців форту водою, перед усім, на час облоги.

Ми навмисно підійшли до огорожі. Звідси найкращій панорамний огляд службового двору на фоні зелених пагорбів. Захоплює панорама великого двору - його розміри, будівлі, багато дерев. Усьому цьому вже багато сотень років. Велично виглядає «Брама Сонця» на тлі міста, що стоїть далеко внизу.

На оглядовому майданчику розташований Діван-і-Ам (Diwan-i-Am) - повітровий, легкий павільйон.

Дах залу спирається на 40 колон. Внутрішні колони мармурові, крайні - з червоного пісковика. Вони подвійні, їхні верхні частини виконані у формі голів слонів, які своїми піднятими хоботами підтримують склепіння.

Під дахом Діван-і-Ам, що захищав від сонця та дощу, раджа спілкувався зі своїми вельможами, радниками та підданими.

Праворуч від зали зустрічей - ще одна колонада. Виявилося, що чотирикутник поміж чотирма колонами правив за своєрідний кабінет для місцевої знаті. Служник розповів, що поміж колонами вивішували тканину, чи килими і таким чином створювали 27 невеликих закритих приміщень.

Ще правіше, у кутку триповерхової прибудови розміщений хамам, або турецька лазня. Нею користувався раджа та члени його родини. Вхід до хамаму був із верхнього палацу. А ось розпалювали дрова для нагріву води в цьому комині із козирком викладеним блискучими кахлями.

На лівому фото видно стик колонади кабінетів та груби(або комина) хамама із північною стіною палацу другого двору. Ця симпатична трійця із задоволенням поспілкувалася зі мною, вже за кілька хвилин розмови звертаючись до мене «Татусю». Ще за п'ять хвилин, за свої відкриті посмішки отримала невеличку суму рупій.

Триповерхова будівля у південній частині цього двору - Ворота Ґанеші (Ganesh Pol), збудовані у 1621-1627 роках. Ворота Ґанеші - це вхід у закриту частину палацу, куди раніше потрапляли виключно родина раджі, або прислуга.

Важко відірвати погляд від арок і ніш, розписаних тонкими, яскравими, різнобарвними орнаментами.

Над дверима фреска із зображенням огрядної людини із головою слона та одним бивнем. Це Ґанеша - син бога Шиви, бог та символ мудрості, успіху й процвітання.

Над аркою дверей із зображенням Ґанеші розташована ґалерея Suhag Mandir, яка закрита іззовні дрібними ґратками.

З-за них жінки, які мешкали у палаці, мали можливість приховано від сторонніх поглядів, спостерігати за життям фортеці. Зокрема, заочно брати участь в аудиєнціях раджі у Діван-і-Ам.

Прийшов час піднятися сходами та відвідати палацову частину форту Абмер.

Див. далі: ІНДІЯ. Джайпур. Палац Амер-2. 4 жовтня 2012

class=