Варто зазначити, що стати учасниками 10-ї ювілейної виставки "Art-Beіjіng-2015" було досить нелегко. Орґкомітет одержав більш як 300 заявок зі всього світу, та надав місце для експозиції лише 140 ґалереям і творчим ґрупам.

Рівень виставки гіршим не став - учасники одержали можливість ширше, більш докладно підготувати свою експозиції.

 У своєму зверненні до відвідувачів ярмарку Арт-Бейджін керівник орґкомітету написав: «Як і китайське суспільство, ярмарок пережив чимало усякого, але сповнений надій на процвітання. За 10 років ми виросли, і дуже сподіваємося, що в осяжному майбутньому ми зможемо зробити свій внесок у цивілізацію і проґрес суспільства. Сьогодні ми є учнями, які працюють на полях надії.

 Ми очікуємо багато радісних зустрічей, захоплюючого зростання та помітних змін на краще. Ми хочемо зіграти свою роль у світі!»

О третій дня до нас завітав український дипломат Василь і за 10 хвилин поїздки на авто широкими проспектами ми опинилися біля Пекінського Національного сільськогосподарського виставкового центру.

 Центр був створений 1959-го року, як і київська Виставка передового досвіду у народному господарстві, за зразком тодішньої ВДНГ СРСР.

 Рідко коли вдається прогулятись незнайомим містом повільно, не поспішаючи. Завжди підганяє час, котрого обмаль, а цікавинок - безліч. Уперше прибувши до Китаю, ми мали трохи більше п'яти годин до часу заселення в номер. У такій ситуації немає нічого незвичайного, якби не одне але... На годинниках – лише пів на п'яту ранку за пекінським часом. Цей пост буде досить безсистемним та дещо хаотичним - ми майже п'ять годин гуляли маршрутом "куди очі дивляться". Тому подивіться разом з нами, як прокидається не самий цікавий для туристів район 20-мільйонного меґаполісу.

 Тому подивіться разом з нами, як прокидається не самий цікавий для туристів район 20-мільйонного меґаполісу.