БРАЗИЛІЯ-10. Ріо. Життя вулиць. 3-8 грудня 2014 |
У попередніх постах я розповів про усесвітньо відомі природні, історичні та архітектурні перлини Ріо. Саме задля відвідин цих пямятных місць безліч туристів долають тисячі кілометрів на землі, морем чи небом.
Але, Ріо захоплює та закохує у себе своєю особливою атмосферою, яку створюють традиції, вітрини, мешканці, будинки. Нам пощастило 6 днів відчувати ритми Ріо, гуляючи вулицями, заходячи до маґазинів, спілкуючись із людьми. На його тротуарах та бруківках доторкнулися до унікального міксу рас, культур і часів! Тож подивіться на місто і його людей через об'єктив моєї камери.
Спочатку зазирнемо на хвилинку до старого центру в маленький провулок Travessa do Ouvіdor - 150-ти метрову вуличку завшириршки менш 10-ти метрів, що затиснута між важливою вулицею Rua Sete de Setembro з південного боку, й Rua do Ouvіdor - з північного. Вона відома усім прихільникам самби та вальсів. У середині вулиці на саксофоні грає бронзовий кумир мільйонів бразильців Альфредо да Роша Віана-молодший (порт. Аlfredo da Rocha Vіana, 1897-1973 рр.), більш відомий як Pіxіnguіnha. Цей композитор, аранжувальник, саксофоніст і флейтист одним із перших зрозумів нові можливості студійного звукозапису та радіомовлення, опанував їх таємниці й довів до досконалості власне бразильський музичний стиль "Чоро" (порт. Choro). Мелодії чоро, записані Альфредо, вважають еталонними! На фресці зображені провідні зірки, "стовпи" культури Каріока. Ліворуч - вхід до кнайпи Wіskerіa Gouveіa (раніше - Bar do Gouveіa), яку називають штаб-квартирою стилю "do Pіxіnguіnha". Протягом багатьох десятиліть віскерія була місцем зустрічей бразильської богеми. Десятки метрів стіни навпроти прикрашені чудовими ґрафіті. Важко уявивити, скільки листів пройшло через цю поштову скриньку-ветерана! Центр Ріо від ранку до обіду "по вінця" заповнений перехожими. Спеціальні циліндри для збирання недопалків. Це дійсно необхідність - бразильці палять понадміру... Без фотоґрафій, знятих у місцях вуличної торгівлі, розповідь про будь-яке місто буде неповною. Цей постулат особливо стосується південних темпераментних міст. Дарунки щедрої бразильської землі! Ананаси на бразильському ринку й у київських магазинах - дві геть різні речі! На жаль для киян… Праворуч машина із обробки цукрового очерету. Базарчики і стихійні ринки вирують-шумлять пішохідними вулицями. Тож і вантажний транспорт, що підвозить товари, цілком відповідний. Хоч і не завжди звичний... Кіоски із продажу місцевого фаст-фуду - це театри одного актора! Годинами можна дивитися на мистецтво продавця: спочатку зацікавити, потім переконати потенційного покупця в тому, що без покупки чогось його життя буде вкрай нещасним! Тутешні тітки досконало володіють цим мистецтвом! Торгуватися й знижувати ціну не лише можна, а й конче необхідно. Та й платити не шкода - усе дуже смачно! Спека підвищує ґрадуси - на вулицях кількість перехожих помітно зменшилася. Симпатичні півтораметрові контейнери посміхаються тому, хто підтримує ідею роздільного еколоґічного збирання сміття. У місті практично не існує двох однакових будинків, у зв'язку із чим фасади можна розглядати нескінченно. Ми не зустріли на вулицях Ріо брудного автотранспорту, чи то рядові маршрутні автобуси, чи шановані усіма авто поліції – усі чисті! Чимало храмів затиснуті поміж сусідніми будинками, тому їх виявити можна лище наблизившись впритул до них. Із задоволенням ми потрапили до наступної різнобарвної вулички. Звичайні коричневі дерев'яні двері - вхід до церкви - Іgreja Crіsta Maranata. Перед храмом - "симфонія", точніш - хаос електричних проводів! У повсякденному житті бразильці, особливо, чоловіки, вдягаються так само, як і європейці. Хоча останнім часом модельєри Бразилії завзято намагаються посунути з ринку своїх більш відомих французьких та італійських колег. Одягу продають дуже багато: у дорогих бутіках та на розкладках просто неба. При тому, як на будь-якому торговищі, поруч мирно вживаются простенькі футболки та вечірнє вбрання. У Бразилії Санта Клауса звуть "Папай Ноель" (порт. Papaі Noel). Часто звертали увагу те, що місцеві будівельники прикрашають виключно зовнішні фасади будинків. Як виглядають тили або бічні стіни будинків - ані будівничого, ані замовника будівництва зовсім не хвилює! Виявилося, що цей чавунний стовп стародавнього литва слугує водночас вентиляційною трубою. Поряд - мир хатин та палаців! У нас було замало часу, але запахи, які долинали із фруктового ринку, не давали можливості пройти не зупинившись. Я побачив там безліч невідомих мені овочів, фруктів та ягід. То більш, місцеві солодощі... На сусідніх столах м'ясо й продукти моря. Виглядали апетитно й дуже свіжими, незважаючи на +30С та більше градусів у затінку. Розуміючи, що сьогодні ми почали прощатися з Ріо, намагалися ловити поглядом особливості міста. Шиковні дерева із дивними квітами... Або забавні твори скульпторів, що прикрашають входи до житлових комплексів. Із зусиллям пройшли повз кондитерський маґазин, де також пригощають фреш-соками. Але не стрималися й вирішили скуштувати тропічних див із прилавків великого фруктового супермаркету. Рекомендуємо усім, хто дістане можливість побувати у Бразилії, якнайчастіше радувати себе покупками в таких диво-маґазинах! На шостий день ми вже почували себе пересічними містянами Ріо. Проскочили мимо маленького цветочного базара, запахи которого слышались даже в холлах соседних домов.Проскочили повз маленький квітковий ринок, аромати з якого чутно навіть у холах сусідніх будинків. Зібравши речі, пізнім вечором із фруктами та напоями ми піднялися на дах готелю. Далеко внизу чергували жовті таксі. На березі затоки яскраві прожектори жовто-зеленими бразильськими національними кольорами освітлювали монумент Меморіалу бразильським воякам, які загинули в бойовищах другої Світової війни (порт. Monumento Nacіonal aos Mortos da Segunda Guerra Mundіal), розташований у парку Flamengo. Праворуч, на пагорбі Ґлорія у темряві сяяв, нагадуючи корону, витончений силует церкви Носса-сеньора-да-ґлорія (порт. Igreja de Nossa Senhora da Gl?ria do Outeiro), зведеної в XVІІ-му сторіччі. Ще раніше, у XVІ-му сторіччі тут розташовувалося селище Karіoca, назва якого стало словесним символом усього міста та його мешканців. Клерки в громадді офісу національної нафтової компанії Petrobras працюють до глибокої ночі. Ну а останньою в Ріо, доброї ночі нам бажала церква святої Терези (порт. Іgreja de Santa Teresa), до неї ми запланували зайти взавтра, перед від'їздом до летовища. БРАЗИЛИЯ-11. Последнее утро в Рио. 9 декабря 2014
|