США. ФІЛАДЕЛЬФІЯ. Элферт-Алея. 7 жовтня 2011 |
Плануючи відвидини цікавин в Америці восени 2011 року, я помітив це одним з перших пунктів. Тож першого дня після повернення з Вашингтона огляд Філадельфії розпочали з найстарішої вулиці США. Я попросив зупинити машину під мостом Бенджаміна Франкліна. Пройшли сотню метрів у бік старого міста, повернули ліворуч і опинилися в ... ХVІІІ сторіччі. Тут можна знімати кіно про події 300 літньої давнини, не будуючи декорацій. Тут все залишилося, як було тоді! Через 20 років після свого заснування в 1682 році Вільямом Пенном Філадельфія перетворилася на динамічне портове місто. На березі річки Делавер розкинулося безліч крамниць і майстерень ремісників. За сотню метрів від річки паралельно до берега проклали Другу дорогу, головну між північною та південною околицями Філи. Два ковалі Джон Гілберт та Артур Уэллс володіли ділянками землі між річкою і Другою вулицею. У 1702 році кожен з них відмовився від частини своєї землі, де проклали алею, яка з'єднала їх кузні з Другою вулицею. Сьогодні на вулиці розташувалися 32 будинки, зведені між 1728 і 1836 роками. Кожен будинок має свою історію. Наприклад, №139 цікавий тим, що складається з трьох кімнат, розташованих одна над одною на двох поверхах та горищі. Його в ХVІІІ столітті побудував тесляр Ісаак Зейн. Майже 150 років їм володіла родина Хантер, серед яких були вчителі, капітани далекого плавання. В кінці 19 сторіччя будинок викупила сім'я Стаффорд, вихідці з Ірландії. Їх син Майкл впродовж 25 років на початку століття ХХ був пожежником, охороняв рідну вулицю від вогню. Усі будинки так чи інакше дещо схожі між собою. Віконниці, щити люка до підвалу. Фіранки на вікнах. Поштові скриньки. Молоточки різної форми щоб постукати в двері. Ліхтарі ще не працювали. Уявіть собі, як затишно вони світять увечері і вночі У старовинній колонці 18 століття була вода, це я перевірив особисто. Так і хотілося зазирнути до вікна, де було світло. Але від цікавих очей перехожих мешканців захищали фіранки. З вигляду, теж старовинні, але ідеально випрані і свіжі. Проходячи вулицею, голова сама собою обертається справа на ліво та навпаки. Дуже багато квітів, на першому і другому поверхах, поряд з будинками в цегляних ящиках. Ставни закреплены металлическим костылем. Фонарь со свечкой. Віконниці закріплені металевим гаком. Ліхтар з лампою у вігляді свічки. Більшість будов на Алеї часто міняли своїх хазяїв. Будинок 117 - виняток. Був споруджений в середині 18 століття на частину спадщини, яку отримала Елізабет Гілберт в 1734 році. У нинішньому вигляді будинок знаходиться з 1820-х років після перебудови. Упродовж останнього століття в ньому мешкали п'ять поколінь сім'ї Рирдон. Повторюю, будинки схожі один на одного. Це, звичайно, розуміли їх господарі. Тож як могли, декорували їх, фарбували в різні кольори, прикрашали металевими елементами. Не знаю, дві колії посеред бруківки прокладені нещодавно, або були раніше? Візком мені зручно було їхати саме ними. Поштові скриньки в дверях, біля підлоги, на стінах. На будь-який смак чи примхи. Дисонансом виглядають ці контейнери для сміття. Місцеві мешканці розібрали та рознесли їх по дворах за лічені хвилини, ми навіть не помітили, коли. Звортньою дорогою їх вже не було. Дверний молоточок у вигляді ананаса. Мешканець цього будинку, напевно, любив подорожувати. Можна пофантазувати - корабель під вітрилами вийшов з Філадельфії, через тижні і місяці небезпечного плавання підходить до тропічних берегів. Команда сходить на берег і заїдає склянку міцного рому великим шматком прохолодного ананасу. Напевне, спогади про це і повісили на двері. Прагматичні, прості, але дуже ефективні пристрої - пластини для очищення підошов взуття від бруду. Їх - дуже багато, але я вибрав всього декілька. На жаль, вони зникли з вулиць України. Тут, напевно, жив моряк. Нічого дивного, річка Делавер, широка й повновода, лише за декілька сотень метрів. Під час промислової революції дев'ятнадцятого століття саме тут життя в Америці розпочинали емігранти з Німеччини, Ірландії, інших країн Європи. Тут вона згодом стали американцями. На будинках дуже багато національних кольорів Штатів - білий, синій, червоний… Скільки років цій клямці і дверній ручці? 150? 200? Чи більше? Туристів додалося. Нам пощастило, майже уся наша прогулянка пройшла без "конкурентів". У кінці вулиці, на розі звернули увагу на малесенький шматочок землі із смарагдовим трав'яним газоном за гратками. Він був порожнім. Раптом чорний прямокутник на стіні піднявся… і з отвору вискочив чудовий пес. Потім на майданчик, але через хвіртку, зайшла симпатична дівчина. Пса звали Денді. Ми декілька хвилин поспілкувалися з нею. Потім на мить засумували, як там за океаном, удома наш пес Гоша? Навпростець - табличка з вдячністю пані Кетлін Эган, місцевій мешканці за створений мікро садочок. Пішли назад, звернули увагу на декоративні гратки на східцях. Зрозуміло, що нові, але за стилем підходять. Ще будинки з "медалями", ліворуч та праворуч. Чорні двері, закриті рослинами, помітили тільки зараз. Це - проста шпаківня. Не дивно, в країні хмарочосів і будиночок для птахів може бути багатоповерховим. Ми виходимо з цієї диво-вулиці на Норд-2-Стрит. Дослідники підрахували, що з 1702 р. на Алеї Эльфрет мешкало більш як 3000 осіб, які своїм життям писали історію вулиці, Філадельфії та Сполучених Штатів. На початку ХХ століття цей район занепав і Алея не раз була під загрозою реконструкції і знищення. Чи не нагадує Вам це нинішній стан речей в Києві та Україні? З ініціативи місцевої мешканки Дороті Отти (Dorothy Ottey) 1934 року була створена Асоціація (Elfreth's Alley Association), яка захистила вулицю від зносу, у тому числі, під час будівництва 95-ї Федеральної дороги на прикінці 1950-х років. Нині уся Алея занесена до Національного реєстру історичної спадщини США. За що величезна подяка пані Дороті та її коллегам! Знову на очі потрапляє табличка історичної реєстрації, яку я й тисячі туристів сприймаємо як відзнаку, як орден! Тут практично усі будинки нагороджені подібними «орденами»! Не пригадую, чи бачив я десь вулицю з такою історією. А ви?
|