УКРАЇНА-12. Львів. Личаківський цвинтр-музей-2. 27 червня 2015 |
За кілька хвилин можна дійти до південно-східної частини Личаківського цвинтаря, де розташовані військові меморіали. Їх тут багато, а відкриттю передувала велика робота не лише архітекторів, скульпторів і будівельників, але також істориків, політиків й навіть дипломатів. Справа в тому, що найстаріший із некрополів - "Львівські орлята" - місце вічного упокоєння поляків, які загинули, обороняючи Львів (на той час - польське місто), у 1918 – 1919-му роках від Української Галицкой Армії (УГА), а у 1920-му році - від військ більшовицької Росії.
Нещодавно тут з'явилися Українські меморіали, і сам цей факт був дещо суперечливим.
На цегляній стіні слова: "На порозі ХХІ сторіччя пам'ятаємо про минуле, але думаємо про майбутнє". Під літерами - імена президентів України та Польщі. Некрополь " Львівські орлята" (польськ. Cmentarz Obro?c?w Lwowa) був зведений у період поміж двома світовими війнами. Містив у собі, окрім поховань, багато скульптур, арки, ґалереї, катакомби. У радянський час поступово прийшов у запустіння й був фактично зруйнований. Відновили його вже в часи незалежної України. Ліворуч - фіґура пілота-добровольця зі США, праворуч - французький військовий, який воював у складі польських військ. У 2005-му році при вході на мармуровій дошці з'явився розгорнутий текст, підписаний Президентами України й Польщі. Зміст спільного звернення коротко можна висловити таким чином: розташовані поряд могили підтверджують історичне примирення та взаєморозуміння між двома народами. Символічно, що лишень огорожа із зелених дерев відокремлює польський військовий цвинтар від пантеону їх ворогів (майже столітньої давнини) - воїнів УГА, головна домінанта якого - кам'яна висока колона. Колону увінчує фіґура бронзового архістратига Михаїла із дубовою гілкою та мечем у руках -символами слави й мужності. Важлива частина меморалу - напівкруглий "Престол пам'яті". На плитах вибито імена більш, як 200 українців, що загинули у боях за Львів. Поряд - барельєфи та плити над похованнями очільників УГА, Січових Стрільців, війська Західно-Української Народної Республіки. Окреме поховання присвячене молодим патріотам з орґанізації "Пласт". У скрипті червоної цегельної каплиці (праворуч удалині) у 2002-му році зі стародавнього берлінського кладбиша було перенесене тіло Євґена Петрушевича (1863-1941 рр.), президента Західно-Української Народної Республіки. Навколо під кам'яними хрестами поховані сотні бійців і членів УПА (Української Повстанської Армії). Хтось загинув у боях в часи Другої світової війни, інші - пройшовши через боротьбу, радянські в'язниці, табори й репресії, дочекалися Незалежності їхньої рідної країни - України. На терасі нижче Меморіалу УГА стоять хрести-пілони, монументи, пам'ятні дошки. Роботи тут іще ведуться. Нещодавно навіть на рядових ділянках (якщо можна так казати про Личаківський!?) з'явилися цікаві пам'ятники. Наприклад, козак, який сидить. Або українська родина в народних карпатських строях у кам'яній квітці. Повертаємося до центральної алеї. На розвилці - ориґінальний, у вигляді спрямованого вгору сірого металевого візерунчастого шпиля, пам'ятник Францішека Яна Смольки (польсь. Francіszek Jan Smolka; 1810 – 1899 рр.), польського адвоката, громадського діяча та ліберального політика, президента Австро-Угорського парламенту. За ним, обіпершись на рояль дивиться вдалину Володимир Івасюк (1949 – 1979 рр.), який траґічно пішов з життя (передбачається, вбитий радянським КДБ) - знаковий для української музики композитор і поет, автор усесвітньо відомої пісні "Червона рута". Світиться білим мармуром пам'ятник майстрині спорту фехтувальниці Ользі Бно-Айріян. Неподалік - бронзова фіґура леґенди світового спорту, володаря 11 олімпійських медалей, абсолютного чемпіона світу та двох Олімпіад гімнаста Віктора Чукаріна (1921-1984 рр.). У Львові він створив свою гімнастичну школу. Про його спортивні подвиги й заслуги загальновідомо. Але тільки тепер я довідався про те, що на початку Другоі світової війни 20-ти річним спортовець пішов добровільно на фронт, потрапив у полон під Полтавою, пройшов через жахи 17-ти концтаборів, серед них - через жахіття Бухенвальду. А спортивні перемоги були вже потім. Тепер не кваплячись будемо спускатися алеєю в долину. Із двох боків - пам'ятники різних сторіч та епох. Більшість із них присвячені видатним майстрам своєї справи, що досягли у житті більших успіхів. Василь Яременко (1895 – 1976 рр.), український актор, який працював у театрах: у Ромнах, Запоріжжі, Києві та Львові. Народний артист СРСР (на ті часи вищого звання для акторів не було). Марія Конопницька (польськ. Marіa Konopnіcka; 1842 – 1910 рр.) - польська письменниця, поет, літературний діяч. Найбільшу славу принесли їй твори для дітей й юнацтва. Петро Франц Крип’якевич (1857 – 1914 рр.), священик УГКЦ, письменник і педаґоґ. Денис Лукіянович (1873 – 1965 рр.) - український письменник, літературознавець і педаґоґ. Друг Івана Франка. Михайло Рудницький (1889 – 1975 рр.) - український літературний діяч, поет і письменник. Був професором Львівського університету й перекладачем-поліґлотом, знав 10 мов. Історія та час наклали свій відбиток на його суперечливе й непросте життя (раджу прочитати про нього у Вікіпедії!) Ростислав Братунь (1927 – 1995 рр.) - український поет, громадський та державний діяч. Бувши у радянський час редактором журналу "Жовтень", публікував твори небажаних і заборонених у той час письменників Б.І. Антонича й В. Гжицького. Першим із демократів Західної України він став народним депутатом СРСР. Особисто заявив президентові СРСР Горбачову: "А Україна буде вільною!" Також власноруч брав участь у піднятті синьо-жовтого прапору на фреґаті "Гетьман Сагайдачний" – флаґмані Військово-Морських Сил України. Помер Ростислав Братунь за нез'ясованих обставин. Роман Федорів (1930 – 2001 рр.), український письменник, лауреат премії Лауреат премії імені Тараса Шевченка. Більше 30 років був редактором журналу "Дзвін". Повторюю - алеї Личаківки - це історичний музей одночасно із ґалереєю скульптур. Юрій Рудавський (1947 – 2007 рр.), ректор Національного університету "Львівська політехніка". Видатний український фізик, автор майже ста наукових праць. Почесний доктор кількох закордонних університетів. Загальновідомо, що Україна - земля музично обдарованих людей. Це підтверджуює безліч пам'ятників. Соломія Крушельницька (1872 – 1952 рр.) - українська оперна співачка світової слави. В одних виставах з нею співали оперні зірки ХХ століття - Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Тітта Руффо. Маэстро Джакомо Пуччині, автор опери "Чіо-Чіо-Сан" назвав співачку "кращою мадам Баттерфляй". Власниця численних нагород, призів та звань, серед них і титулу "Ваґнерівська примадонна" ХХ сторіччя. Павло Кармалюк (1908 – 1986 рр.) - український оперний співак, народний артист СРСР, соліст Львівськоі опери. З успіхом гастролював закордоном. Був професором Львівської консерваторії. Станіслав Людкевич (1879 – 1979 рр.) - український композитор, музикознавець, збирач фольклору. Ще за життя Людкевич був визнаний класиком. Микола Колесса (1903 – 2006 рр.) - український композитор, дириґент, педаґоґ. Фундатор української дириґентської школи. Сергій Кузьминський ("Кузя", 1962 – 2009 рр.) - український рок-музика, продюсер, лідер групи "Брати Гадюкіни". Лауреат різних музичних фестивалів. Пам'ятник на могилі Аріадни Труш-Слоневської, дружини та музи художника Івана Труша. Вона - дочка видатного українського культурного й суспільного діяча Михайла Драґоманова та двоюрідна сестра Лесі Українки. Багато монументів на честь майстрів пензля і різця. Антон Монастирський (1878 – 1969 рр.) - український художник-живописець і ґрафік. Ярослава Музика (1894 – 1973 рр.) - українська художниця, громадський діячка. Перебувала довгі роки у сталінських таборах. Яків Гніздовський (польськ. Jakob Gnіazdowskі; 1915 – 1985 рр.) - американський художник українського походження, ґрафік, керамист, теоретик мистецтва. Леопольд Левицький (1906 – 1973 рр.) - український живописець та ґрафік. Евґен Лисик (1930 – 1991 рр.) - український театральний художник. З моменту закінчення навчання й до останнього дня життя працював у Львівській опері. З 1967 року – був головним художником театру. Лауреат премії імені Тараса Шевченка. Роман Липка (1921 – 1999 рр.) - львівський архітектор, педаґоґ, теоретик мистецтва. Микола Бідняк (1930 – 2000 рр.) - український художник, лауреат премії імені Тараса Шевченка, професор Львівської національної академії мистецтв. Народився у Канаді. З 15 років у Німеччині після вибуху міни ВТРАТИВ ОБИДВІ РУКИ. Свої картини МАЛЮВАВ СТОЯЮЧИ, ТРИМАЮЧИ ПЕНЗЛІ ТА ОЛІВЦІ ГУБАМИ. Створив більше 3,5 тисяч робіт у різних жанрах (живопис, ґрафіка, реліґійний станковий і монументальний живопис). Майстер якось сказав такі слова: "Бути українцем коштує недешево. Цьому вчило нас життя на Батьківщині, у цьому переконуємося на кожному кроці й тут - на чужині. За належність до української нації доводиться увесь час платити кров'ю та непосильною працею... Я пишаюся, що називаюся українцем!" Знайшлося місце на Личаківському і політикам. Семен Стефаник (1904 – 1981 рр.) - державний і партійний діяч УРСР. Син класика української літератури Василя Стефаника. Чимало сучасних монументів подтвержують той факт, що й наш час багатий на талановитих майстрів, які зводять у пантеонах щирі шедеври. Подивіться на пам'ятник депутатові Львівської міської ради Андрієві Сітарчуку (1940-2011 рр.) Не зрушивши із місця можна вивчати архітектурні досягнення Львова. Прекрасна бронзова багатофіґурна композиція. Деякі наші сучасники замовляють на цвинтарі сімейні склепи. Так, наприклад - цей. Першим у ньому знайшов вічний спокій Іван Гель (1937-2011 рр.), український правозахисник, дисидент, один із засновників Української Гельсінської Спілки (УГС 1988 р.). Більше 20 років перебував у радянських в'язницях, таборах і засланні. Один із творців Народного Руху України і товариства "Меморіал". Сьогоднішні гробівці гарно оздоблені Ми повернулися на площу, де праворуч від арок центрального входу створене Поле почесних поховань. На одному з розташованих тут склепів написані слова: "Що таке воля, знають лише ті, хто готовий за неї померти". Праворуч - чорний обеліск на честь головного командира УПА Романа Шухевича (1907 – 1950 рр.). Слова про готовність померти за волю стосуються усіх, чиї імена вибиті на плитах та каменях цієї ділянки. Наприклад: Роман Дашкевич (1892 – 1975 рр.) - галицький український політичний і військовий діяч, ґенерал-хорунжий армії УНР, юрист, помер в Австрії. Лев Ребет (1912 – 1957 рр.) - український політичний діяч, публіцист й адвокат, один з провідників та ідеолоґів ОУН. Був убитий у Мюнхені аґентом КДБ. Ірина Сеник (1926 – 2009 рр.) - українська поэтеса і художниця, дисидентка, членкиня Української Гельсінської Ґрупи ( УГГ 1976 р.), багаторічний в'язень радянського режиму. Це фото було зроблено рік тому, у червні 2014-го року. На Полі почесних поховань нещодавно з'явилися могили ґероїв "Небесної сотні" і загиблого у війні на Донбасі Ґероя України ґенерала Сергія Кульчицького. Останній погляд на одну з ділянок Личаківського цвинтаря і ми виходимо на тихі вулички цієї старої частини Львова. УКРАЇНА-13. Львів. Виставка скульптора Олега Пінчука. 25 червня 2015
|