ЛІХТЕНШТЕЙН-01. Вадуц. Від Собору до Замку. 17 серпня 2014 |
Вранці ми виїхали з Дітікону – містечка, розташованого у 12 км на захід від Цюріху. За кілька хвилин опинилися на швидкісній трасі № 3.
Погода була чудовою. Невеличкі хмарки майже не затуляли яскравого сонця.
Швейцарські шляхи - зразкові, вже за декілька десятків кілометрів стало зрозуміло, що 40 франків (приблизно 37 євро), які ми заплатили учора на німецько-швейцарському кордоні за віньєтку для проїзду платними автобанами, не витрачені даремно. Ми їхали зі швидкістю 120 км на годину, навколо пливли смараґдові пагорби, періодично авто пірнало у тунелі, яких у Швейцарії близько 220 штук, загальною протяжністю понад 200 км. Пагорби швидко перетворилися на гори. Деякі іскрилися на сонці щирим сріблом снігових вершин. Лише за годину переїзду, без жодного перехрестя чи світлофора, ми завернули ліворуч і трасою №13, яка пролягла точнісінько на північ до Австрії, упевнено наблизилися до Ліхтенштейну. За стрілкою рушили праворуч на міст. Під нами - Рейн (нім. Rhein). На середині мосту проліг кордон між Швейцарією та Ліхтенштейном. Далеко в зелені лісу, що вкривав гору, виник старовинний замок, правіше від промислової будівлі – на паркінґу, де ми зупинилися за п'ять хвилин, височить шпиль ґотичного храму. Отже, ми досягли затишного столичного містечка Вадуц. Собор св. Флоріана (нім. Kathedrale St. Florin) звели 1873-го року в неоґотичному стилі на фундаменті давньої середньовічної церкви. Статус Катедри цей католицький храм набув у 1997 році, коли папа Іван Павло ІІ підпорядкував єпархію Вадуца безпосередньо Ватикану. У цьому скромному будинку мешкає настоятель центрального собору Ліхтенштейну. Ґарґулья (фр. gargouille) - кам'яний випуск водостічного жолоба у вигляді голови чудовиська на розі потужних стін оберігає храм та місто від нечистої сили. У нішах під двобічними сходами, що ведуть до центрального входу, за яскравим квітником - дві скульптурні ґрупи. Фіґури «Радість» і «Жаль», «Різдво» та «Оплакування Христа», «Життя» і «Смерть». Вхідні двері оздоблені металевими (за кольором - олов'яними) розетками. Барельєф над дверима. Собор невеликий за розміром, але нам видався дуже гармонійним і просторим. Він присвячений католицькому святому Флорину Ремюському (нім. Florinus von Ramosch), який жив тут у ІХ-му сторіччі. Небесний покровитель місцевих земель здійснив багато чудес, серед них, як і Ісус - перетворив воду на вино. Нам сподобалися темні балки контрастних тонів на стелі та ажурні люстри, створені майстрами з великим смаком. Сонце, що проходить через численні вітражі різнобарвними променями освітлювало стіни і підлогу собору. Вітражі дуже гарні, на жаль, ми не мали часу їх детально розглянути. Праворуч від вівтаря -ложа князя та його родини. Над входом на хорах - великий стильний орґан, труби якого вгорі оздоблені декором У затінку величезних дерев, які оточують собор, ми роздивилися двійко мармурових погруддь. Це батьки теперішнього монарха Ліхтенштейну - князь Франц Йосип II (Franz Joseph ІІ, 1906 – 1989рр.) та його дружина - княгиня Ґеорґіна фон Вільчек (нім. Georgina von Wilczek) серед люду знана як Джина(1921 – 1989рр.). Монархи прожили у шлюбі 46 років, у них було п’ятеро дітей. Князь пережив дружину лише на місяць. Вони поруч вічно спочивають у соборі св. Флоріана. На площі Peter-Kaiser-Platz, у центрі якої вирує фонтан, починаються дві найголовніші вулиці. Але спочатку пройдемо повз цю симпатичну віллу до одного із пам'ятників, який відомий далеко за межами Вадуца. "Дві світлові призми" (нім. Zwei Licht-Prismen). Дві скляні трикутні колони заввишки близько 8-ми та 10-ти метрів, у 2002-му році спорудив німецький скульптор і дизайнер-аванґардист Хейнц Мак (нім. Heinz Mack, народ. 1931 р.), автор теорії «динамічних структур» (1958 р.). Площини цієї ориґінальної конструкції ніби живі - без упину змінюють свій колір, стають дзеркальними, за тим - прозорими. Структура дійсно притягує до себе. Ми це перевірили. Чудово! Поряд на вулиці Kirchstrasse один біля одного вишукувалися банки. Їх будували найталановитіші архітектори. Лишень такий всесвітньо відомий майстер, як Ханс Холейн (нім. Hans Hollein) міг придумати дивовижний перехід між будівлями. Він збудував Centrum Bank між 1997 і 2002 роками. Практично немає будинків вище за 4-5 поверхів. Тому звідусіль видно князівський замок. Ми йдемо вулицею Ойлештрассе (нім. Aeulestrasse). Це одна з двох центральних вулиць міста. На високих флагштоках майорять три прапори: Ліхтенштейну (синьо-червоний із золотою короною), особистий княжий штандарт - жовто-червоний, та прапор Вадуца - біло-червоний. Провулок веде в бік сучасного стадіону, де у чемпіонаті Швейцарії виступає клуб «Вадуц». Відвідати черговий матч запрошує електронне табло. Я звернув увагу на орла у чорній наліпці, що на придорожньому обмежувальному стовпчику. Її розмістив один із фанатів польського клубу «Ruch-Chorzow» (Рух-Хожув), що грав у матчі єврокубку проти місцевого клубу «Vaduz». У будинках, більшість яких зведена у 20-х - 30-х роках минулого століття, розташовані банки, страхові компанії, представництва багатьох всесвітньо відомих фірм. У маленькому Ліхтенштейні їх зареєстровано понад 70 тисяч (70000!). На пішохідному містку та поряд з ним встановлені якісь монументи. Ми гостювали у Вадуці у неділю. Вулиця була геть порожньою. На стоянках переважав транспорт туристів. Під галявиною із ліхтарями у вигляді скляних пірамід розташувався підземний паркінґ автівок співробітників держустанов. Усі будиночки - чистенькі та охайні. На багатьох – розпис чи мозаїка. Через вузький проріз між двома банківськими корпусами визирнула князівська резиденція. Поряд зі страховою компанією - великий біломармуровий фонтан. Більшість фасадів - строкаті, веселі, різноманітні. Час від часу іх оновлюють декоративними елементами. На площі ?Rathausgasse, поруч з автобусною станцією, серед зелені та квітів - макет Вадуцкого замку. Десь читав, що макетові вже досить багато років. Ми докладно з ним ознайомилися, тому що розглянути власне замок з усібіч неможливо. Прямуємо вгору, на «гостину» до князя Ліхтенштейну. Вулиці - ідеально чисті, людей на вулицях практично немає. Мешканці у вихідні дні відпочивають на природі та у подорожуванні. Біля кожного будинку влаштовані виноградники. Зробивши кілька поворотів вузькою гірською дорогою, ми завернули у глухий кут - до просторої вілли із коричневим дахом. Це була головна мета нашого приїзду до Вадуца - провідати нашого давнього доброго друга - барона Едуарда Олександровича Фальц-Фейна. На жаль, зустріч була віртуальною - баронові, якому менше ніж за місяць виповнювалося 102 (!) роки, нездужалося, то ж він не зміг нас прийняти. Ми залишили за ґратами хвіртки сувеніри та сфотоґрафувалися біля входу до будинку цієї видатної особистості. Ви не помилилися - вілла зветься «Асканія-Нова», саме так, як і наш всесвітньо відомий заповідник на півдні України, у Херсонській області, який наприкінці ХІХ-го століття заснував предок барона. Дізнайтеся про життя Едуарда Олександровича за допомогою інтернету. Доля цієї Людини, Громадянина планети Земля унікальна! Піднімаємося до замку серпантином гірської дороги. Найстаріші споруди замку Вадуц (нім. Schloss Vaduz) - зведені у XII-му столітті. На рубежі XVI-XVII-го століть фортеця добудовувалася та реставрувалася. Шлосс закритий для відвідування, тому що від 1938-го року в ньому мешкає родина князя Лихтенштейну. Ворота прочиняють для відвідувачів лише раз на рік - 15 серпня – у Національний день держави Ліхтенштейн, коли родина князя провадить для усіх бажаючих яскравий та барвистий фестиваль. Піднімемося дорогою трохи вище. Зверніть увагу - бар'єр безпеки, який відокремлює шлях від прірви, зроблений із дерева. Перед очима - панорама Вадуца та інших містечок країни, а також видно терен Швейцарії. Вертаємося до міста. На одному з поворотів - гірське джерело з пам'ятною стелою, яка присвячена Францу І, дідусеві нинішнього князя. У Вадуці, як і в усьому Ліхтенштейні, безліч виноградників. Тутешні вина - вельми якісні, добірні та коштовні. Через відсутность людей видається, що усе оце - декорація до якоїсь казкової вистави. Ремонт дороги не дозволив нам під'їхати близько до однієї з візитівок столиці - Червоного будинку (нім. Rote Haus). Ми роздивилися лише його зворотний фасад. У XV-му столітті його збудували монахи ордену святого Івана, які займалися виноробством. Ще одна унікальна споруда працює у будинку - чотиризірковий готель «Лев» (нім. Gasthof L?wen) 1388-го(!) року народження. Зупиняємося поряд із кращим готелем міста - «Adler» (з нім. – «Орел»). На нас чекає найцікавіша частина екскурсії Вадуцом - прогулянка пішохідною вулицею St?dtle. Див. далі: ЛІХТЕНШТЕЙН-02. Вадуц. Вулиця Штадле - музей просто неба. 17 серпня 2014
|