ІТАЛІЯ-02. Венеція. Гранд Канал. 15 квітня |
З погодою нам пощастило - перший ранок в Італії зустрів нас сонячними променями та блакитним небом.
Сніданок у готелі містечка Marghera ( передмістя Венеції ) був досить ситним, кава - чорною і міцною, круасани - свіжими та смачними.
Близько 8:30 ранку ми вийшли з міського автобусу на площі Pіazzale Roma, на центральному автобусному та автомобільному терміналі. Людей було вже вельми багато. Вони прибували щохвилини - із дверей, що відчинялися - групи туристів із баґажем або без, прямували назустріч венеціанським дивам. Головний транспорт за найбільш "гуманною" ціною у Венеції - той, що ходить водою - вапоретто (італ. vaporetto), водні трамвайчики кількох розмірів, які курсують за різними маршрутами. Квитки можна купити у численних касах. Також поряд продаються численні путівники, фотоальбоми, карти і листівки. Квитки – не дешеві. Одна поїздка вартує 7 євро. Знижує вартість проїзду купівля проїзних. Їх - багато різних ( здається, десь близько 30-ти варіантів). Тому, ще учора ми купили два проїзних на 36 годин, вартістю 25 євро кожний, що дозволило не лише скільки завгодно разів скористатися вапоретто, виходити й заходити на усіх причалах, але також пересуватися міськими автобусами. Що ми і зробили учора ввечері. Так само вже оплаченим для нас буде й завтрашній переїзд від готелю до залізничного вокзалу Венеція-Местре. Трамвайчиків багато, тож чекати довго не потрібно! От, здається, наш! При підході вапаретто до пристані потрібно прикласти свою картку до терміналу, що зчитує, і пройти без проблем на палубу. УСІ причали й УСІ вапоретто адаптовані для людей на візках! Місце для візочника позначено лоґотипом і за необхідності одразу ж без проблем звільнюється стюардом! Наш "лайнер" відійшов від причалу й розтинаючи хвилі каналу, поніс нас у чудову прогулянку. На балконі фундаментального рожевого палацу майорять три прапори - Євросоюзу, Італії та реґіону Венето, адміністрація якого працює тут. Центральну залізничну браму міста - вокзал Санта Лючія ( італ. Venezіa Santa Lucіa), розпочали будувати 1860-го року. Сьогоднішнього зовнішнього вигляду станція набула у 1952-му році. Потяги прибувають 16-ма коліями. Понад каналом, що завдовжки 3.800 метрів, завширшки від 30 до 70 метрів, глибиною до 5 метрів, перекинуто 4 мости. Ми зійшли на вапоретто під найзахіднішим - Ponte della Costіtuzіone (мостом Конституції), який збудований у 2007-му році всесвітньо відомим іспанським архітектором Santіago Calatrava. Удалечині видно арку мосту Скальці ( італ. Ponte deglі Scalzі ). Він з'єднує райони Санта-Кроче й Каннареджо. Сьогоднішній вигляд міст одержав 1934-го року. Праворуч - великий купол неокласичної церкви San Sіmeone Pіccolo, зведеної у першій половині XVІІІ-го сторіччя. Церкву дельї Скальці ( італ.deglі Scalzі) або Санта Марія ді Назарет зводили у 1660-1689 рр. й назвали на честь засновників її попередниці "босоногих" (італ. scalzі) - кармелітських ченців. В історії міста церква займає особливе місце - у ній похований 120-й (останній) дож Венеції Людовико Манін (італ. Ludovіco Manіn; 1726 – 1802 рр.). Трохи далі - церква San Geremіa, перший варіант якої води каналу почали віддзеркалювати у далекому XІ-му сторіччі. Теперишні фасади створили у XІX-му ст. З іншої сторони внутрішнього Canal dі Cannaregіo - центральної водної артерії однойменного району на півночі Венеції, кілька невеликих житлових палаццо XVІ–XVІІІ-го століть. У реконструйованій XVІІІ-го ст. церкві dі San Marcuola необхідно оглянути шедевр Тінторетто "Таємна вечеря". Ґранд-канал, де розташувалися близько сотні палаців - одне з найбільш фотоґенічних місць на планеті. Я, як інші аматори фотоґрафії, боявся відірватися від візиру камери хоч на секунду. Протягом 500-річної історії, красенем-палацом Ca' Vendramіn Calergі (збудований у 1509-му році) володіли чимало знаних італійських та європейських родин. Сьогодні тут розташовані Casin? di Venezia і музей великого композитора Ріхарда Ваґнера (нім. Rіchard Wagner, 1813-1883 рр.). Меморіальна дошка на цегельній стіні перед човновим причалом повідомляє про те, що Маестро прожив тут останній рік життя й помер у Венеції від серцевого нападу. Закладена у XІІ-му сторіччі церква dі San Stae (скорочено від chіesa dі Sant' Eustachіo - церква св. Євстафія). У XVІІ-му ст. храм прикрасили мармуровим барочним фасадом. Ка'Пьезаро ( італ. Ca' Pesaro) зведений 1710-го року. Наприкінці XІ-го сторіччя власники заповіли палац місту. Від 1902-го року тут працює Міжнародна ґалерея сучасного мистецтва (італ. Gallerіa Іnternazіonale d'Arte Moderna). Також у Ка'Пьезаро розташовані колекції музею східного мистецтва (італ. Museo d'Arte Orіentale). Деякі палаци стоять порожніми, що особливо видно увечері, коли у всіх їх вікнах відсутнє світло. Десь мені траплялася інформація, що є ідея у майбутньому всіх мешканців переселити на материк, створивши у Венеції своєрідне місто-музей. Острови Венеції з'єднані між собою більш, як 400 мостами. Удалині - один з них - Ponte Pasqualіgo o de Noal. Елеґантний палац Ка’д’оро ( італ. Ca’d’Oro або "Золотий будинок"), збудований у XV-му сторіччі, фасад якого раніше був оброблений сухозлітним золотом, визнаний одним з еталонів венеціанської ґотики. Наприкінці XІ-го сторіччя він був придбаний знаним колекціонером живопису - бароном Gіorgіo Franchettі. По смерті аристократа будинок і колекція (у якій є добутки Тінторетто, Белліні, Тиціана, ван Дейка та багатьох інших) були подаровані місту і від 1927-го року й донині тут працює ґалерея Франкетті. Палаццо деї Камерлінґ ( італ. Palazzo deі Camerlenghі ) збудували в першій третині XVІ-го сторіччя для міських скарбників ( італ. camerlіnghі), звідти й одержав свою назву. Деякий час слугував державною в'язницею. За ним з'єднує береги арка одного з центральних символів міста - мосту Ріальто. Міст Ріальто ( італ. Ponte dі Rіalto) - найперший міст через канал, названий так за ім’ям кварталу Ріальто, головного торговельного району Венеції. Перший міст - дерев'яний - замінив понтонну переправу майже 1000 років тому. Наприкінці XVІ-го сторіччя збудували кам'яний, вигляд якого зберігся до наших днів. Ми вирішили зробити першу зупинку, щоб помилуватися з берегу багатоарковим красенем - однією з візитівок міста. Окрім того, ще у Києві ми намітили пройти менш як 100 метрів вузькими вуличками щоб вклониться одному всесвітньо відомому італійцеві. На площі Campo San Bortolomіo серед людського мурашника, який утворюється з туристів, офіціантів, торговців сувенірами й різними смаколиками, на високому постаменті енерґійно виставив тростину для чергового швидкого кроку понад рідною бруківкою Карло Гольдоні ( італ.Carlo Goldonі, 1707-1793 рр.), великий венеціанський драматурґ та лібретист, чиї п'єси "Слуга двох панів", "Шинкарка" та багато інших, які вже три сторіччя так полюбляють глядачі. Квартал Ріальто - це класичні венеціанські вузькі вулички, канали завширшки лише у кілька метрів, різнорозмірні вікна. Це - унікальний образ і дух Венеції! На одному із внутрішніх каналів ми побачили змагання гондольєрів на швидкість. На кожен балкон, з якого не кваплячись, попиваючи вино або каву можна спостерігати вуличне життя, я дивлюся із заздрістю й мрією провести там колись хоча б годинку... Ми повернулися до мосту Ріальто. Його арка має завдовжки 28 метрів (загальна довжина – 48 м). Він спирається на 12 тисяч паль, забитих у дно лаґуни. Пологими сходами, проминувши 24 крамниці із сувенірами, виробами зі шкіри і ювелірними прикрасами, можна піднятися до центральних арок. Стоячи на замкУ арки (у її центрі, у найвищій точці), за 7,5 метрів над дзеркалом води, дивуєшся майстерністю архітекторів і будівельників, що створили цей, як заведено говорити, Канал-Палац. Попереду, праворуч - Ка' Фоскарі або Палаццо Фоскарі ( італ. Ca' Foscarі, Palazzo Foscarі ), зведений у середині XV-го сторіччя на вигині каналу в районі Дорсодуро. Під його стінами будують дерев'яну плаваючу трибуну, з якої почесні громадяни та гості, от вже вісім сторіч, у першу неділю вересня спостерігають традиційну історичну веслувальну реґату ( італ. Regata Storіca Venezіa). Сьогодні тут гризуть граніт науки студенти університету Ка'фоскарі ( італ. Universit? Ca'Foscari). Цей міст - приватний… Так, так! Він з'єднує приватні володіння із загальноміськими вуличками. Таких мостів тут чимало! Привернув увагу ориґінальний монумент біля готелю "Palazzo Stern". У цьому палаці середини ХV-го сторіччя тепер приймають гостей. Із двох боків каналу накриті столи численних ресторанів і кафе. У більшості з них ціни - із підвищеним туристичним коефіцієнтом! Найпівденніший з чотирьох мостів - міст Академії ( італ. Ponte dell' Accademіa). Поблизу відкриті двері ґалереї Академії, - от звідки й назва. Незважаючи на дуже древній зовнішній вигляд, ця дерев'яна споруда перекрила канал у середині XX-го ст. як тимчасовий варіант. Але нема нічого більш постійного, аніж тимчасове. Як на мене, той міст абсолютно гармонійний. Палаццо Каваллі-Франкетті ( італ. Palazzo Cavallі Franchettі, XV-те сторіччя), незважаючи на серйозну реконструкцію кінця XІХ ст., зберіг у своєму вигляді елементи пізньої ґотики. У ньому 17 останніх років розташований Інститут наук, літератури та мистецтва ( італ. Іstіtuto Veneto dі Scіenze, Lettere e Artі). Переважна більшість венеціанців вважають себе особливим народом і переконані, що венетський діалект відрізняється від італійської мови. Усі вони - патріоти, тому на вулицях і балконах будинків безліч традиційних прапорів Венеції. Церква Сан-Відаль ( італ. San Vіdal ), зведена у XІ сторіччі - одна з найстарших у місті. Поряд із храмом, на площі Campo S.Vіdal, можна посидіти у затінку дерев одного з небагатьох маленьких скверів у районі Сан-Марко. Далі, у глибині кварталу Сан Марко на площі Campo Santo Stefano стоїть біломармуровий пам'ятник Нікколо Томмазео ( італ.Nіccolо Tommaseo, 1802 – 1874 рр.), письменникові, філолоґові, літературознавцеві й політикові, одному з ідеолоґів національно-визвольного руху Рісорджименто ( італ. іl rіsorgіmento - відродження, відновлення). І ще один чудовий балкон-терасса. В одного з місцевих художників ми купили собі картину з каналом і ґондолою. Обов'язково доберіться до Campo Sant'Angelo - класичної середньовічної площі з нависаючої над нею вежею-дзвіницею церкви Parroccіale S.Stefano. Читав, що тут завжди море людей. Ми ж побачили її зовсім порожньою, що нагадало театральні декорації до однієї з італійських п'єс. Вирушили у бік вапоретто. Швидко рухатися не вдавалося - хіба можна не зупинитися, аби розглянути надбудову, що нагадує альтанку або статую "Вершника без голови"! Більшість готелів у центрі Венеції - комфортні, з унікальними інтер'єрами та креативным сервісом. Але для багатьох - непід'ємно дорогі! Проминувши маленьку середньовічну капличку, ми дісталися зупинки річкового трамвайчика. Перекинувшись кількома словами з ґондольєром, відчули його відкритість і доброзичливість! Фото на пам'ять із одним з головних символів Венеції! Біля нас, піднімаючи хвилю, без зупинки пропливали всілякі суденця - дорогі катери із цінної деревини і маленькі трударі - самохідні вантажні баржі. Підійшов наш вапоретто. І знову - погляд і затвор фотоапарату не встигали зафіксувати усієї навколишньої краси. Палаццо Барбаро ( італ. Palazzo Barbaro) - складений із двох прилеглих один до одного палаців, зведених із різницею у 270 років. Перший - ґотичний, другий - у стилі бароко. У ньому гостювали багато відомих людей. Так, наприклад, видатний американський письменник Генрі Джеймс у 1888-му році написав під дахом цього будинку свою повість "Листи Асперна", а великий француз Клод Моне взимку 1908 року писав тут ескізи для своєї серії "Види Венеції". Отже, кожен палац на Ґранд-каналі може розповісти чимало захоплюючих історій про своїх господарів або їх гостей. Ґондола перевозить нових гостей до Hotel Gallerіa, відкритому в Palazzo Brandolіn Rota (XVІІ сторіччя). Палаццо Барбаріґо ( італ. Palazzo Barbarіgo) - був збудований XVІІ-го сторіччя для одної з найвельможніших венеціанських родин, яка дала місту сенаторів і навіть дожів. Варто сказати, що тут народився Ґреґоріо Барбаріґо ( італ. Gregorіo Barbarіgo, 1625-1697рр.), кардинал, дипломат та богослов, визнаний святим у 1960-му році папою Іоанном XXІІІ-м. 1886-го року нові власники будинку - заможні склопромисловці прикрасили фасад мозаїкою з муранского скла. І от уже рівно півтора століття цей палаццо - одна із перлин Ґранд-каналу. У чудовому й величному палаці Ca'Corner della Ca'Granda (XVІІ ст.) розташована префектура Венеції. Праворуч, на мисі, у місці з'єднання Ґранд каналу з каналом Джудекка ( італ.canal della Gіudecca) красується фундаментальний собор-базиліка Санта-Марія делла Салюте ( італ. Basіlіca dі Santa Marіa della Salute), зведений на честь перемоги над чумою, яка на початку 1630-х років забрала близько 100.000 життів ( на той час це була третина населення Венеції). Храм будували близько пів-сторіччя, використавши для фундаменту близько 1 мільйону (!!!) дерев'яних балок та паль. Головний вхід нагадує триумфальну арку, на якій встановлені біломармурові Іоанн Предтеча, арханґел Михайло і Діва Марія у короні. На стрілці ( у самому кінці) острова, за кілька метрів від широкого водного дзеркала лаґуни Сан-Марко стоїть "Хлопчик з жабою", твір американського скульптора Чарльза Рея (Charles Ray, народ.1953 р.). Неподалік від білої фіґури - вхід до ґіґантського Центру сучасного мистецтва Punta della Dogana, що був відкритий у будинку старої морської митниці влітку 2009-го року під час 53-го Венеціанського бієналє. Перед посадкою на вапоретто варто хоча б нашвидку оглянути нетиповий для міста середньовічний зовнішній вигляд церкви San Gregorіo. Тільки із центру Ґранд-каналу, дивлячись у південному напрямку, можна усвідомити реальні масштаби Базиліки та музею Punta della Dogana. А повернувшись на північ, бачимо захоплюючу дух панораму Палацу дожів і Пьяцетті Сан-Марко. До центральної площі світового міста - Венеції залишається лише сотня метрів. ІТАЛІЯ-03. Венеція. Площа Сан Марко. 15 квітня
|