Третя година прогулянки Антверпеном була, напевне, найбільш очікувана. Тому що будівлі й пам'ятники, які планували побачити на прикінці екскурсії, є загально відомими візитівками міста. Раніше багато разів я бачив їх на світлинах та екрані телевізора, однак не завжди знав, що вони розташовані саме в Антверпені.

І у тому немає нічого дивного, бо дещо з того, про що ви прочитаєте у цьому звіті, внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Ми завершили знайомство з Антверпеном 18 – 19 століть і попрямували до перлин середньовіччя і відродження.

Після шикарної широкої вулиці Meir, зацікавившись якимось дивним декором фасаду, попрямували до одного вузького провулку, потім ще до одного, і через декілька кроків відчули, що заблукали.

Але на допомогу прийшов вказівник, яких в Антверпені дуже багато, і звернули за стрілкою.

На очі потрапила баня з шпилем готеля «Hilton» і …

через мить ми застигли перед широчінню і красою площі Groenplaats (Зелене місце). C чотирьох боків площа оточена дуже цікавими будівлями («Hilton» - лише одне з них).

Проте головною домінантою є громаддя Кафедрального католицького собору - Onze-lieve-vrouwekathedraal – (фр. Cathеdrale Notre-dame d''anvers, Собор Богоматері Антверпена або Церква Пресвятої Богородиці). Будівництво розпочали 1352 року, роботи розтягнулися майже на два століття. Можна сказати, що він ще недобудований, оскільки в подібних храмах на фасаді завжди 2 башти, а в Антверпені – лише одна. Собор – найбільший в Бельгії, завдовжки майже 120 метрів, завширшки – 76.

Всередині собору можуть знаходитися 25 000 відвідувачів, а місць для сидіння – майже 2,5 тисячі! 49 дзвонів Собору періодично чути навкруги на багато кілометрів.

Шлях до центру площі на мить нам перегородили вагончики туристичного автобуса.

У центрі розташувався пам'ятник самому, напевне, відомому мешканцю міста – Пітеру Паулю Рубенсу. Його створив видатний бельгійський скульптор 19 століття Віллем Гєєфс (Guillaume /Willem/ Geefs). Велична скульптура на гарному постаменті прикрасила майдан в 1843 році, через 3 роки після того, як світ відзначав 200 річчя з дня смерті великого фламандського живописця. До речі, похований художник в Антверпені.

Знову дивимося на собор, точніше, на західний фасад. Собор такий величезний, що кожен з його 7 нефів мав можливість бути самостійним храмом.

Перші поверхи всіх будинків на площі – це кафе, бари й ресторани, великі чи маленькі. Звернув увагу, що майже не було відвідувачів. А потім пригадав, що сьогодні – неділя. Гуляв народ, мабуть, суботньої ночі до ранку.

Через десять метрів знайшов тому підтвердження. Чималенькі контейнери заповнені порожніми пляшками під зав’язку. Ось він, дійсний рай для тих, хто здає скляний посуд!

Яскраве підтвердження, як мешканці міста, та й взагалі, бельгійці дбайливо ставляться до історії. Всесвітня мережа туристичних екскурсійних турів «Sightseeing» в цьому старовинному місті використовує спеціальні вагончики. Нас просто вразила, «збила з ніг» дбайливо підставлена лавка - сходинка для зручності літніх туристів.

Одна з трьох башт – 123 метрова Північна – рекордсмен з висоти для країн Бенілюксу, визнаний архітектурний шедевр пізньої готики. Її будівництво закінчили у 1518 році – через 5 років башта святкуватиме своє 500 (!!!) річчя. Внесена до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Ми попрямували далі за цією симпатичною трійцею, що щиро нам посміхнулася.

Вузька коротка вуличка Jan Blomstraat між старовинними будинками довела нас до центрального входу до Собору.

В кутку площі Hand Choenmarkt потрібно звернути увагу на досить гармонійно встановлений дивний пам'ятник. Його автор – скульптор Жозеф (Джеф) Ламбо (фр. Joseph Marie Thomas Lambeaux) народився в середині 19 століття в Антверпені. Він навчався у Йозефа Гєєфса, брата автора пам'ятника Рубенсу, який ми бачили на Грєєнплатц.

Два майстри руками обтесують кам'яні стінові блоки, а третій на собі піднімає важкий блок сходами догори. Нелегка була праця!!! Вгорі з кресленнями в руках керує процесом Пітер Аппельман (фл. Pieter Appelmans). Він – реальна історична особа, автор проекту собору і керівник будівництва в далекому 15 столітті (разом зі своїм батьком Яаном (Jan Appelmans).

Собор був закритий, але це не викликало у нас розчарування – адже часу на його огляд все одно не було. Оглянули головний фасад з площі. Над дверима – філігранного різьблення по каменю «Страшний Суд».

З двох боків на арці входу – реальні історичні персонажі і католицькі святі.

Ліворуч – висока Північна башта, на дзвіниці якої розташований карільон (фр. carillon), механічний музичний інструмент, що виконує мелодію на 40 дзвонах. На дзвіницю можна потрапити, піднявшись по більш ніж 500 східцях. Праворуч – вполовину зведена (краще сказати, на половину НЕдобудована) Південна башта з невеликим шпилем нагорі.

Крокуємо далі, переходимо площу. Нашими супутниками виявилися дві бельгійки. Це зрозуміло, оскільки у туристів немає часу на телефонні розмови - у них в руках замість мобільників фото і відео камери.

Погодьтеся, що майстри з простого колодязя зуміли створити справжній кований шедевр.

Ще 50 метрів вузенькою Maalderijstraat і ми, разом з багатьма іншими гостями Антверпена, досягли найвідомішої і чарівної площі – Grote Mark (Великий Ринок).

Ратуша! Велика, яскрава, різнобарвна, із складним чудовим зовнішнім оздобленням. Фантастично гарна! 1561 року цей палац розпочав будувати місцевий архітектор Корнеліс Флоріс (Cornelis Floris De Vriendt).

Грошей тоді в міста було скільки завгодно, тому споруду, визнану шедевром фламандського Ренесансу, звели всього за 4 роки, що підтверджують золоті цифри «1564» на башті. На самій горі – романський імперський золотий орел.

Трішки нижче – герб Антверпена. Він – дуже складний, тут є леви, грифони, фортечні башти. Багатофігурне поле увінчане золотою короною.

Посередині площі – дуже гарний фонтан «Брабо». Роздивіться його з двох боків. Легенда розповідає про злого велетня Антігона, який, за сьогоденним розумінням, був монополістом переправи між берегами річки Шельде, що протікає лише за декілька сотень метрів звідси. Так от, злий велетень відсікав руку кожному, хто не платив йому за роботу. Однак римський воїн Сильвій Брабо вийшов переможцем в сутичці і відрубав кисть руки самому Антігону. Після чого, можливо, з метою приховати докази, кинув її у річку.

Звідси один з варіантів назви міста: голландською «викинути» буде «Werpen», а «рука» – «Hand». Отже, місце де руку викинули – h- And-werpen. Погодьтеся, дотепно?

Щось на підсвідомості зацікавило мене на фасаді ратуші. Відразу ж не збагнув, що саме. А потім серед прапорів різних країн з радістю побачив наш рідний «жовто-блакитний»! Тобто, поважають бельгійці козаків! Причому, розташований поряд з прапором невеличкої держави Непал, куди вже були придбані квитки і ми готувалися мандрувати через один місяць. Збіг обставин? Доля? Хтозна…

Площа – велика, простора. Нам пощастило. Вийшло сонечко і будинки заграли різними фарбами, заблищали золотом.

Найгарніші будівлі – на північному боці. Зведені близько 400 років тому, вони є кам'яними свідками славетної історії Антверпена, одного з головних торгівельних та ремісницьких центрів Європи.

Знову потрібно піднімати голову догори. Трикутні фронтони дахів дійсно вражають. Цими шедеврами милуємося не лише ми з вами…

Ліворуч на порталі – Святий Георгій, в центрі – сокіл, праворуч – святий Себастьян.

Південна частина площі, судячи за стилем, будувалася років на сто пізніше північної, але від того не менш цікава.

Як і скрізь в Бельгії, безліч квітів на стовпах.

Стан у всіх, хто перебував на площі, був блаженим і замрійливим. На мій розсуд, ні в кого не було бажання покидати це унікальне місце.

Ми ж знову декілька хвилин розглядали скульптурні шедеври, які, здавалося, ось-ось полетять до гори, у височинь. Більшість золотих статуй з'явилися на дахах на прикінці 19 -го – початку 20–го століть.

Людей побільшало, але через розміри площі тисняви не відчувалося.

Майже поряд розташувалися дракон і Мадонна з немовлям.

Ми підвелися, люб'язно надали дорогу сивій жінці у візку.

Востаннє відчули поглядом громаддя Собору та…

попрямували старовинними вулицями вбік готелю. Йшли ми досить швидко і за 15-20 хвилин вже зустрілися з друзями. Тобто, дорогу, яку, не дуже кваплячись, пройшли протягом двох з половиною годин, здолали за чверть години.

На зворотньому шляху звернули увагу на яскравий доказ вродженого відчуття гумору у бельгійців, що винайшли нові дорожні заборонні знаки - «Не пити!», «Не їсти морозиво!», «Не кататися на роликах!» та інші «Не...», «Не...», «Не...»!!! Судячи за знаками, не можна НІЧОГО! А насправді, дозволено ВСЕ! Або майже Все!!! У цьому ми переконалися особисто! Подяка за це Антверпену!

Ми багато що побачили, але зрозуміли, що не встигли ознайомитись з безліччю історичних, культурних і архітектурних скарбів Антверпена.

Кинули монетку до одного з фонтанів з мрією і надією знову сюди повернутися.

Розташувалися в машині. Попереду чекали 45 кілометрів дороги до Брюсселю, вирішення однієї проблеми в столиці Бельгії, а потім, через 200 кілометрів - нічний відпочинок в Дюссельдорфі, столиці німецької федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія.

Але, подивившись на годинника, прийняли рішення змінити наші плани. Про що потім зовсім не пошкодували! 

Бо попрямували до казкового міста Брюгге!