Довгі роки, десятиліття я навіть не мріяв потрапити в цей музей. Тут немає проблеми з гостями - сюди приїжджають зі всіх країн світу. Серед відвідувачів - люди різного віку. Проблема батьків і дітей тут відсутня. Пройшло більше півтора року з моменту мого візиту сюди, а я пам'ятаю кожен крок поряд з його експонатами. Подібні враження - у абсолютної більшості відвідувачів.

Музей Beatles-Story був першим містцем, який ми запланували відвідати відразу ж після нашого приїзду до Ліверпуля.

В готелі, що був поряд з музеєм, ми отримали візитівку, відкрили двері ключем – пластиковою карткою, ми на час стали мешканцями кімнати 305.

Номер – такий, як треба: просторий для візка, високі ліжка, дуже раціональна шафа, телевізор, інтернет (на жаль - платний, але не дорогий), та англійський чайно-кавовий набір.

Чесно кажучи, підвтомилися ми. Але хіба ми сюди відпочивати приїхали?! Адже у нас всього неповних дві доби!

Але, як би ми не поспішали, потрібно хоч трохи зарядити акумулятори фотоапаратів і нашвидку вивчити проспекти, що отримали на рецепції готелю і в міському центрі інформації для туристів.

Туди ми зайшли півгодини назад, тільки но, як зійшли з поїзда. Він знаходиться на Queen Square, в круглій будівлі з башточкою, не більше 100 метрів від вокзалу.

При необхідності, персонал даст відповідь на будь-які ваші запитання. Причому вони дивно ввічливі, навіть намагалися розібратися у моїй досить спірній англійській мові.

Нам допомога була не потрібна, оскільки на чисельнних полицях ми знайшли багато безкоштовних проспектів. Брали багато що з того, що було.

А вже в готелі розібралися, що корисно, що не дуже.

Ми швидко поїли консервами, що привезли ще з Києва (справа не тільки в економії, іноді в поїздках туристові потрібно їсти знайомі харчі та не випробовати на міцність власний шлунок). До речі, час теж зберігається. Випили кави з подарункового готельного набору, заглянули в санвузол (туалет та умивальник не тільки пристосовані до візка, але і, погодьтеся, симпатичні) і побігли!!!

І зробили перші кроки до пункту №1 на мапі.

До музею «Beatles-story», який розташований праворуч, напроти білого колеса огляду, що видно з вікон коридору нашого готелю, залишалося 150-200 метрів.

З юних років, я був значною мірою реалістом і прагматиком та знав, що живу за залізною завісою.  Тому крутив ручки хвиль на радіолі, іноді пробивався повз глушники, що оберігали нас, радянських, від радіостанцій «ВВС» і «Голос Америки», і навіть не мріяв цього побачити!!!

До музею – 100 метрів.

До музею – 70 метрів. Фотоапарат клацає приблизно із швидкістю ударів серця старого бітломана.

Я вперше почув Бітлз в 10 років, у 1963 році.

Це останні метри шляху завдовжки в 47 років. Повертаю праворуч. Глибоко видихаю, потім – ще глибший подих. No comments.

Як виявилось, музей розташований у підвалі. Наташа прямує до сходів вниз.

А я натискаю кнопку виклику. Буквально через декілька секунд 'являється симпатична білявка. Мені здалося, що вона відчуває моє хвилювання.

Дверь лифта открыта. Мы здороваемся. Она, понимая, что я иностранец, спрашивает, откуда я?

- Из Украины, из Киева.

Двері ліфта відкриті. Ми вітаємося. Вона розуміє, що я іноземець, питає, звідки я?

- З України, з Києва.

Вона здивовано, а потім з питанням: - Напевно, ви вперше у нас!?

- Так, так!!! Я мріяв потрапити до вас десятки років!

Вона відповіла коротко: - ПОЗДОРОВЛЯЮ!!!

Краще і не сказати!

Я себе поздоровляю сам! І в голові, спалахом, обличчя моїх друзів-бітломанов, що хотіли б бути поряд зі мною – Феді, Сергія, Андрія, Олега, Євгена, Анатолія Миколайовича, багатьох-багатьох інших. А особливо – дійсного фаната Бітлз мого найближчого друга Михайла Прими, якого вже немає серед нас. Він про поїздку до Ліверпуля мріяв ще більше, аніж я.

Рінго, Джон, Джордж і Пол говорять мені – Welcome! – Ласкаво просимо!

Вони ж – на офіційній емблемі музею http://www.beatlesstory.com/russia.html , що працює сім днів на тиждень, з 9.00 до 19.00. Востаннє запускають відвідувачів об 17.00.

Вартість квитка: дорослий відвідувач - £12.95, люди старші за 60 років, студенти - £9, діти молодші за 16 років £7, до 5 років – безкоштовно. Трохи пізніше ми дізналися, що цей квиток не простій, а чарівний. Так, так, не дивуйтеся! Про це – нижче!

Ми купили два квитки по £12,95 і тоненькі книжечки «Офіційний пам'ятний путівник російською мовою» (£1, лише всього!), нам повісили на шию пульт аудіо-гіду з навушниками, заздалегідь налаштували його на російську мову.

Я детально не буду описувати експозицію, немає потреби коментувати події з життя Четвірки (прочитайте Хантера Девіса http://www.wingspan.ru/booksrus/davis/contents.html ).

Спочатку – декілька загальних коментарів.

Музей побудований дуже цікаво, у вигляді анфілади залів – відвідувач йде поряд із четвіркою, дорослішає разом з хлопцями, проходить вулицями, заходить в приміщення клубів, кафе, магазинів разом з ними.

Особливо цікаві і значні місця експозиції помічені невеликими жовтими табличками з номерами, розташованими на стінах. Достатньо такий номер набрати на пульті, і йде розповідь «Жива історія» Джулії Бейрд, молодшої сестри Джона Ленона. Російський переклад зроблений класно, начитаний актором з приємним голосом, з професійними паузами і інтонаціями. Кожен пункт аудіо можна слухати по декілька разів.

 У залах звучить різна музика, голоси, розмови, звукові сигнали. Фонограма залів відрізняється від розповіді і музики на аудіо-гіді.

З відеомоніторів про Бітлз розповідають їх друзі, родичі, співробітники.

Сила-силенна цікавих речей, як реальних реліквій, так і просто з того часу.

Навіть роками знайомі фотографії виглядають по-іншому.

Про добре відомі факти біографій дізнаєшся як вперше.

Ніхто нікого не штовхає в шию, можна стояти біля стендів, скільки завгодно, можна повернутися назад, в початок експозиції і повторити шлях знову. Реклама музею припускає тривалість екскурсії приблизно в 2 годині. Ми пройшли цей шлях за 4.

Так що ж, ВПЕРЕД!

Початок – на фото група Quarrymen грає влітку 1957 року. Джон – в клітчастій сорочці. Потім він скаже: «Це був той день!»

Банджо Джона – його вчила грати на ньому мама Джулія. Поряд – інтернаціональний інструмент хлопчиськ – пральна дошка.

Перша гітара Джорджа Харрісона фірми Egmond !!! Майбутня зірка купив її за 3,5 фунта стерлінгів в 1955 або 1956 року і вчився брати на ній перші акорди. Вона була придбана в США і з'явилася на стенді в лютому 2003, до 60-річчя Джорджа.

У групі з'явився Пол Маккартниі

Переходи між залами влаштовані так, що звук в одному не заважає слухати музику в іншому. Можливо, секрет цього в елементах декору?

Клуб «Casbah». Його в кінці серпня 1959 року відкрила пані Бест, мама майбутнього барабанщика групи Піта Беста. В день відкриття клубу там грали Пол і Джон у складі групи «The Quarry Men». Іноді там збиралися до 3 сотен відвідувачів. Клуб працює до цих часів.

Музичний автомат у «Casbah».

Вони вплинули на кар'єру та долю Битлз. Tony Sheridan – музикант, Astrid Kirchherr –фотограф, Klaus Voorman – художник.

Біля входу до гамбургського «Star-Club».

Афіша рок-н-рольної вечірки у «Kaiserkeller» на вулиці Grosse Freiheit у Гамбурзі. Зірка вечірньої програми – Rory Storm. Битлз презентовані літерами трохи малішими.

Наталя в некволій компанії.

Редакція ліверпульської газети «Mersey Beat». Саме ця газета стала першою за сьогоденною термінологією «піарити» Бітлов

У цьому магазині Бітлз та інші Ліверпульскі біт-групи купували інструменти і апаратуру. І струни, які рвалися безперервно.

На вулиці Mathew Street. Прямуємо до клубу «Cavern» (Печера)…

«Cavern». Під звуки музики, дзвін пивних кухлів, голоси не дуже тверезих відвідувачів, вигуки прихильниць.

Одні з перших представниць багатомільйонної глобальної армії фанаток майбутніх всесвітніх кумирів!!!

Не чутно, як стукає моє серце???

А це – реалії того часу…

У пабі «Grapes» (Виноград), четвірка пропускала кухоль пива і ховалася від шанувальників (неповнолітніх в паб, де продавався алкоголь, не пускали).

Магазин грампластівок Брайана Эпстайна.

Руками можно торкатися…

Пункт №16 аудиогіда – магазин NEMS Брайана Эпстайна. Месце старту унікальної кар'єери.

Пісня Бітлз «Please, Please Me» – перша в горячій десятці тижня!

Вчора – дивний піджачок з обрізаним коміром, – бітловка, назавтра – писк планетарної моди!

Кумири Європи летять на телевізійне шоу до Америки. Повернуться з всесвітньою славою!

Шлях до Америки далеченький. Можна відпочити, тим більше що в цьому залі розповідають про бітломанію: на екрані нескінченно йде четвірка, а поряд на цілій стіні таких же чорно-білих моніторів під звуки "Back in the USSR" натовп реве і верещить. До втрати свідомості!!!

Без Елвіса не було б Бітлз. Так сказав Ленін. Пробачите, я помилився, так сказав Леннон!

Платівки, постери, часописи, шанувальники, фанати. Тисячі, десятки тисяч, мільйони, десятки мільйонів. МИ ВАС ЛЮБИМО, БІТЛЗ!!!

МЫ ВАС ЛЮБИМО, БІТЛЗ!!!

На легендарній «зебрі» лондонської вулиці Abbey Road.

Можемо зайти до студії, де були записані диски з творами, що стали шедеврами. І не тільки у популярному жанрі.

Тихо! Йде запис…

Реліквія культурі ХХ століття. Мікрофон студії компанії «Apple».

У залі трьох альбомів «Magical Mystery Tour» «Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band», та «Yellow Submarine» можна послухати музику сидячи

Покрутити ручки…

Роздивитися персони, що вплинули на історію 20 століття.

«Пирнути» на Жовтому підводному човні.

Пройтися його відсіками, подивитися в ілюмінатор, як плавають рибки за бортом.

В кінці прогулянки музеєм в голові був справжній Magic, вже не все сприймалося реально. Тому розпливчата світлина на 100% відповідає моєму внутрішньому станові!

У останньому залі – підтвердження Всесвітньої слави. Багато експонатів з колишнього Радянського Союзу.

Але історія четвірки продовжується, що і написано на цій чорній стіні.

Експозиція, присвячена сольним кар'єрам Джона, Пола, Рінго, Джорджа і їх життю після Бітлз називається «Going Solo»

Профілі, що відомі усьому світові...

Та Леннон біля останьої зали…

«Біла кімната» – зал Леннона. Знову і знову через невеличкі паузи звучить тільки одна мелодія. Відкриваються віконниці на вікнах, і ... Звучить Imagine. Віконниці закриваються, музика стихає, приглушується. Потім знов потихесеньку з’являється світло – і...

Пригадайте великий кліп і послухайте «Imagine» http://www.youtube.com/watch?v=-b7qaSxuZUg&feature=related

Після експозиційних залів можна пройти до інтерактивної зони «Discovery» http://www.beatlesstory.com/education.html , де надана можливість безкоштовно пограти в різні футуристичні та інші ігри на тему «Бітлз». Там є спеціальні учбові програми для дітей, оскільки зараз творчість Бітлз вивчається в школах Великобританії. Тут можна проводити зустрічі, семінари. Ця зона була закрита, на жаль. А може, на щастя, оскільки сил (головне – моральних!) вже не було. Дуже багато емоцій, спогадів, ностальгії і тому подібне…

Також на виході є кав'ярня Starbucks http://www.beatlesstory.com/our-attraction/starbucks.html з інтер'єром в стилі Бітлз (ціни – чималенькі).

Піднявшись сходами до першого поверху (для інвалідів – ліфт), потрапляєш в магазин Fab4Store http://beatlesstory-shop.rippleffect.com/ де є все або майже все, аби гроші були!!!

Трохи спустошивши свій гаманець – утриматися від покупки хоч чогось навіть найбільшому скупердяєві просто неможливо! – ми вийшли з музею.

Потрібно було б зайти до готелю, передихнути, швиденько переглянути вже зроблені кадри.

Але нас чекала експозиція філії музею, що розташована в новому портовому терміналі поромної переправи Pier Head річки Мерсі. Це недалеко, не більше з півтора кілометра. Можна (і потрібно!) пішки, набережною, де багато пам'ятників, цікавих будівель. За нашою звичкою, ми б дійшли із зупинками на читання інформації для туристів і вибір ракурсів для світлин хвилин за 20 - 25.

Але нам потрібно було економити час і сили! Тому ми скористалися чарівною властивістю квитків (див. вищє..)

Все дуже просто – виходите з музею, переходите до іншої сторони вулиці і чекаєте, коли з лівої сторони з’явиться міський автобус маршруту С-1. Піднімаєте руку з квитком в музей. Автобус зупиняється, висувається пандус для візка, ви заходите (заїжджаєте) до салону і безкоштовно (!) їдете до Pier Head.

Через п'ять хвилин – ви вже на місці. На другому поверсі нового терміналу парому через річку Мерсей розташована філія.

Можна піднятися сходинками, при тому пригадати самі відомі пісні Бітлз. Але ми скористалися шкляним ліфтом.

Біля входу під знайомою емблемою ви показуєте диво-квиток і безкоштовно роздивляєтеся експонати, більшисть з яких пов'язані з Джоном Ленноном.

Це - генеалогічне дерево родини Леннона.

Золоті платівки.

Світлини, багато з котрих експонуються вперше або маловідомі.

Окуляри, інші особисті речі, одяг і навіть моторолер!

В цій довгій галереї експонуються тимчасові виставки. Коли ми там були, то побачили фотовиставку.

Окрім цього, є зал з Деревом Миру. Відвідувач може написати на спеціальній листівці і підвісити її на гілки дивовижного білосніжного паперового дерева. Листівки з написом «White Feather. The Spirit of Lennon» (Біле пір'ячко – Дух Леннона), фломастери, ниточки і навіть діркопроколювач покладені тут дбайливими музейниками. До того ж написано, що листівки не знищуються, а зберігатимуться в архіві назавжди.

Зрозуміло, що я не утримався, і також подарував свій автограф Людству!

А потім вас безкоштовно, точніше, по тому ж квитку запрошують в кінозал «Fab4D» на 20-ти хвилинний мультфільм у форматі 4D. Ви надягаєте окуляри, на сцені розсується завіса і на тлі динамічного квадрозвуку на вас бризкає вода, крісло тремтить на поворотах, запах суниці при відвідинах Strawberry field, вас намагаються потягнути під воду шупальца восьминога, що реально б'ють по ногах під кріслом.

Видовище і відчуття – дивовижні! Див.http://www.beatlesstory.com/fab-4d.html

ОШАЛЕНІЛІ – іншого слова не можна застосувати! – ми вибралися до вулиці.

Підсумок відвідин Музею Beatles Story можна побачити по наших щасливих фізіономіях! Та ще і футболочку класну мені прикупили! Подивіться та дайте оцінку!!!

І останнє – Музей зраз-ко-во (!!!) пристосований для інвалідів, оскільки:

1. Половина персоналу закінчила спеціальні тренінги для надання допомоги інвалідам.

2. Виставка повністю пристосована для пересування інвалідних візків і дитячих колясок.

3. Спеціальне місце для візка в кінозалі 4 D.

4. Є пристрої для людей з порушенням слуху.

5. Довідники з крупними шрифтами для слабозрячих.

6. Дозволена присутність собаки-поводиря.

І, нарешті, у разі небезпеки (але поки що за історію існування музею її не було) персонал індивідуально супроводжує інвалідів до пожежного виходу.

УР-Р-Р-Р-А!!!     А далі – Бітловський Ліверпуль...