КИТАЙ-1. Пекін. Ранній ранок. 2 травня 2015. |
Рідко коли вдається прогулятись незнайомим містом повільно, не поспішаючи. Завжди підганяє час, котрого обмаль, а цікавинок - безліч. Уперше прибувши до Китаю, ми мали трохи більше п'яти годин до часу заселення в номер. У такій ситуації немає нічого незвичайного, якби не одне але... На годинниках – лише пів на п'яту ранку за пекінським часом. Цей пост буде досить безсистемним та дещо хаотичним - ми майже п'ять годин гуляли маршрутом "куди очі дивляться". Тому подивіться разом з нами, як прокидається не самий цікавий для туристів район 20-мільйонного меґаполісу.
Тому подивіться разом з нами, як прокидається не самий цікавий для туристів район 20-мільйонного меґаполісу.
Ми прилетіли до Пекіну з Борисполю о пів на третю ночі. Наш політ був другим за рахунком рейсом авіакомпанії МАУ (Міжнародні авіалінії України) від початку експлуатації безпосадкового перельоту, що зв'язав столиці України й Китаю. Переліт був довгим, 9 із половиною годин, але не надто стомлюючим. Єдиним неґативом були доволі вузькі крісла в економ-класі, але все решта було добре - милі українські стюардеси, гарне дворазове харчування, безкоштовні безалкогольні напої, виховані (я маю на увазі - тихі, не шумливі) пасажири на сусідніх кріслах. Тож вдалося добре поспати «у вишині». Це я про те, що ступив на землю нічного Пекінського міжнародного аеропорту Шоуду (анґл. Beіjіng Capіtal Іnternatіonal Aіrport, BCІ), без особливого бажання спати. Нас зустріли працівники спецсервісу і швиденько провели залами прильоту. Ми навіть не встигли розгледіти аеропорт, який є найбільшим у Китаї й визнаний другим за пасажиропотоком у світі. Процедури митниці та прикордонників також не викликали проблем і за лічені хвилини з вітанням "Слава Україні!" ми тиснули руки дипломатам із посольства України у Китаї, які зустріли нас,не дивлячись на пізній, чи радше, ранній час). 20 км до міста вільними нічними проспектами промайнули дуже швидко й ми під'їхали до готелю "Swіssotel Beіjіng Hong Kong Macau Center", розташованому в районі Чаоян (Ch?oy?ng). Заселення до номеру мало відбутися о 10-й ранку, та можливість сплати за половину доби за правилами готелю передбачена нажаль не була. Світанок настав по-весняному швидко. Тому, узгодивши наступну зустріч, ми подякували й прощаючись із нашими новими друзями - українцями залишили валізи на рецепції, у порожньому кафе на першому поверсі великого фешенебельного холу попили чудового безкоштовного чаю, і приблизно о пів п'ятої ранку вирушили прогулятися широким пекінським проспектом. За лічені хвилини ми зрозуміли, як нам пощастило через те, що ми не мали можливості завчасно заснути у номері. Двері метро, один з виходів якого розташований прямо на території готелю, були зачинені. Численні офісні будинки, що височіли навколо, відпочивали від звичної ділової денної метушні. Також ще не прокинулися гості навколішніх готелів. Впадала в око майстерність китайських архітекторів, які використовують національні мотиви у сучасних будівлях. Широкий 6-ти смуговий проспект Workers' Stadіum N Rd був абсолютно вільним від машин. Перебратися на інший бік було не просто, тому що на мості через проспект сходів багато, а кабіну ліфта використовують як шафу для робочого жовтогарячого одягу (соціалізм у дії!). Ліворуч - Пекінський палац спорту "Пролетар" (B?ij?ng G?ngr?n T?y?gu?n) місткістю у 13.000 осіб. Він був збудований 1961 року для проведення чемпіонату світу із настільного тенісу. Під час Пекінської Олімпіади отут змагалися боксери. За сто метрів праворуч ми побачили громаддя стадіону "Пролетар" (G?ngr?n T?y?ch?ng, скорочено- G?ngT?). З моменту відкриття далекого 1959 року 66 тисяч (!) глядачів спостерігали з його трибун безліч престижних подій - Азіатські ігри-1990, Літню Універсіаду-2001 та футбольні матчі Олімпіади -2008. На площі перед храмом спорту і здоров'я ще не зачинив свої двері один із поважних і недешевих пекінських нічних клубів"МІХ", відомий за кордоном. Порядок у ньому охороняє позолочена варта. Поруч під навісом - автомат-бібліотека. Ці симпатичні молоді китаянки, швидше за все, танцювали ніч безперервно. Між нічним клубом і стадіоном - скульптурний «портрет» їхніх бабусь і дідусів у стилі соцреализму - молодих китайців кінця 50-х років минулого століття. В Азії подібний вид транспорту називається "Тук-Тук". Навколо доволі багато гарної доглянутої зелені. Район Чаоян, розташований на сході від другого кільця пекінського метро динамічно розвивається. Цікава скульптура біля готелю. Супермаркет та кіоски ще зачинені. Поряд на однакових правах паркуються засоби пересування різного віку, вартості та потужності. Хтось вирішив дати поспати своєму двохколісному другові. Офісний будинок. Їх досить багато, й кожен має своє обличчя. Мене завжди цікавить, з яким настроєм у різних містах світу, особливо в Азії, пожежні інспектори проходять повз таке от переплетіння дротів. Сонце піднімалося все вище і його яскраві промені змушували веселково сяяти воду в басейнах. Це була одна з перших водойм, що ми зустріли, та яких у Пекіні не перелічити! Не можна сказати, що я абсолютно не знав, куди йти. Ще у Києві вирішив знайти й розглянути торгово-офісний центр San Lі Tun SOHO. У ньому багато будинків різної поверховості, які практично не мають гострих або прямих кутів. Дуже ориґінальні покажчики зі стрілками. Унизу поміж маґазинами тече струмок. У 2010-му році цей комплекс збудував відомий японський архітектор Kengo Kuma, загальновідомий майстер незвичайних фасадів. Дивна споруда із багатокольоровою позитивною душею, що радує око й створює гарний настрій. Зверніть увагу на барвисті живоплоти. Нас привабили чарівні трелі. Виявилося, що господарі численних співочих птахів виносять їх у клітках на ранкову прогулянку і пернаті вихованці влаштовують незвичайні змагання. Думаю, що райські голоси звучать приблизно так само! По весняному яскрава й свіжа трава заіскрилася діамантами роси. Лише десь близько 8-ї години ранку з'явилися перші заповнені автобуси. Справа в тому, що друге травня - вихідний день, національне свято Китаю - День Праці. Погляд привертали всілякі цікаві архітектурні деталі. Велика увага приділяється, наприклад, брамам. Або світильникам... Це - головний вхід до нещодавно збудованого житлового комплексу, у якому мешкають лише дуже багаті люди. Спокій яких охороняють лицарі... Оцій фіґурі я дав таку назву - "Від якості (або вартості!?) шашлику зірвало дах..." На північ від широкого проспекту розташувався район Санлитунь (S?nl?t?n), місце скупчення барів, ресторанів, маґазинів та іноземців. Італійська піца частково захопила і Пекін - столицю китайської кухні! Яскравий приклад філософмького ставлення до життя. Поряд із розважальними та алкогольними закладами - зразки траурних вінків для тих, хто прямує у останню путь! Зачудувався хитрощам борців за моральність, які поставили розділові перильца на лавках. Ну як тепер сидіти довгими весняними вечорами поруч із коханою дівчиною та обіймати її? Старий мотлох, що зберігають на балконах у житлових будинках, має інтернаціональний характер. Через малоповерхові будівлі, які здавна стоять на розі найбільшого в місті парку Чаоян (Chaoyang Park) вигулькнула ціком впізнавана літаюча тарілка. З кожного боку футуристичний будинок, спроектований китайською архітектурною компанією BІAD UFo з металу й скла, виглядає по-іншому. Це - міжнародний Медиа-центр"Фенікс", що відкрився у 2012 році (Phoenіx Іnternatіonal Medіa Center). Будинок створений у формі неправильного тора (простіше- бублика), він є штаб-квартирою найбільшої у Китаї супутникової телекомпанії "Phoenіx Satellіte Televіsіon". Саме отут я вперше побачив не тільки зовні привабливі, але й функціонально й конструктивно зроблені складні розсувні загороджувальні бар'єри, що перекривають рух людей у потрібних місцях. Надалі вони зустрічалися доволі часто. Серед різних стрілок-вказівок я розгледів напрямок до "Lucky street" - Щасливої вулиці.Кажуть - "Як корабель назвеш, так він і плаватиме!" Прощальний погляд на Фенікс-центр. Розміри вражають - зразок інженерних можливостей ХХІ століття заввишки 55 метрів і з більшим діаметром близько 140 м! Зовсім поряд леви - китайські символи могутності й успіху охороняють вхід до одного із сучасних будинків. Кам'яні охоронці "дозволили" нам хвилинку постояти під потоками повітря, які були охолоджені струменями фонтану. Клумби з простиим квітами виглядають просто шиковно. Утома перемагає, і ми вже у напівсонному стані, майже не звертаючи уваги на будинки і їхніх мешканців, продовжуємо рухатися у напрямку до готелю. Незважаючи на святковий день, пекінський "зеленбуд" завзято провадить свої роботи. Їх результати помітні навіть неозброєним оком. Із містка, перекинутого понад проспектом, можна зауважити, що вихідного дня у потоці машин переважають жовто-зелені таксі. Ми повернулися до готелю на початку одинадцятої ранку, піднялися у номер і через кілька хвилин міцно заснули. Уже по поверненню до Києва я вирахував за Google-мапою, що у цій ранковій прогулянці ми пройшли пішки майже 12 км. Особлива подяка дипломатам Посольства України у Китаї за орґанізацію нашої зустрічі на летовищі та здійснення постійної підтримки протягом усього перебування у Пекіні. Див. далі: Пекін-02. Міжнародний ярмарок "Аrt Beijing 2015". 2 травня 2015
|