БРАЗИЛІЯ-3. Ріо. Храми-1. 4 грудня 2014 |
Бразилія - реліґійна країна. Більшість її мешканців - ревні католики. Тому в столиці – Ріо є нескінченне число храмів. Нам вдалося побувати у декількох. Великих та малих. Зведені вони століття тому і зовсім нещодавно.
Деякі непросто відшукати серед поважних будинків багатіїв. А певні храми є домінантами архітектурного силуету цілого району.
Подивіться на панораму Нижнього міста із Цукрової гори. Важко не помітити сіру величезну споруду незвичайної форми. Приблизно так виглядають конуси ґрадирень - веж для охолодження води на електростанціях. Споруду, розташовану за адресою Avenіda Chіle 245, добре видно не лише з гори, а й з багатьох районів Ріо, наприклад, як тут - з богемного старого району Лапа (порт. Lapa). Катедральний собор св.Себастьяна (порт. Catedral Metropolіtana de S?o Sebasti?o do Rio de Janeiro) збудував у 1979-му році архітектор Едґар де Олівейра да Фонсека (порт. Edgar de Olіveіra da Fonseca). Будівництво тривало 15 років. Місце було обране невипадкове - храми тут зводилися протягом 300 (!) років – із 1676-го року.
Коли я вперше побачив (чи на фото, чи на екрані - не пам'ятаю; не так це і важливо) силует собору, то одразу ж згадав космічну капсулу Freedom 7, якою 5 травня 1961-го року Алан Шепард (англ. Alan Bartlett Shepard, 1923 – 1998 рр.) - перший американський астронавт, піднявся у космос за три тижні після Юрія Ґаґаріна. Уже в Ріо я довідався, що точно невідомо про те, що ж надихнуло архітектора саме на такий варіант його творіння. Хтось говорить, що піраміди народу Майя. Але версія космічного корабля так само є. Та й не може її не бути. Подивіться знову на фото! Катедральний собор збудований на честь Святого Себастьяна, небесного заступника Ріо. Перед центральним входом - бронзовий святий Іоанн-Павло ІІ, який відвідав храм й відслужив тут месу 1980-го року. Велич споруди вражає - зовнішні висота й діаметр - відповідно 75 та 106 метрів! Найориґінальнальніша дзвіниця, з усіх що я бачив. Зведена з бетону, як і самий храм, освячена 7 липня 1985-го року, у день п'ятиріччя візиту св. Папи римського. Головний вхід зачиняють 12 вертикальних шторок складаних воріт, оздобленених 48-ма бронзовими барельєфами на біблійні теми. Ворота мають назву "Двері віри". Кожен, хто робить перші кроки всередині ґіґантської будови, завмирає на місці. Внутрішні висота та діаметр - 64 і 96 метрів, площа - близько 8 000 кв. м. Споруда має 5 000 сидячих місць. Стоячи службу слухають до 20 000 вірян!!! Напроти центрального входу - багатосходовий пресвітерій (у католицьких храмах простір між нефом та престолом) із кріслом-троном архієпископа. Над кафедрою у центрі - єпископальний герб зі словами із св. писання: " Щоб усі були єдине...". Обабіч герба - дві біломармурові статуї. Ліворуч – св. Себастьян, праворуч - заступник Митрополії – Сеньор де Сантана (порт. Nossa Senhora de Santana). Над вівтарем на шістьох канатах підвішене масивне розп'яття. Навколо - безліч церковних реліквій. Фіґура Богоматері в ошатному вбранні. Біла карета, збудована у 1922-му році, якою і сьогодні під час хресних ходів вулицями міста у супроводі тисяч вірян возять статую Святого Себастьяна. Головний сакральний образ Собору - сповнений світла прозорий хрест, вписаний у круглий плаский дах діаметром у 30 метрів. Архітектор вклав у цей символ всокий зміст - Ісус Христос завжди посеред людей. Від хреста у напрямках до всіх частин світу, від неба до землі - від стелі до підлоги храму, розходяться величезні кольорові промені. Ці промені - ґіґантські вітражі заввишки 64 метри, кольори кожного з них суворо визначені, бо вони підкреслюють чотири підвалини церкви. Південний вітраж - за вівтарем. Колір - зелений, присвячений єдності Церкви. Купіль для проведення таїнства хрещення. На бронзовій кришці - сакральні символи. Далі за купіллю - вівтар Богоматері, оздоблений кам'яними барельєфами. Ліворуч - тутешні індіанці у своїх каное-пірогах слухають проповідника. З іншого боку - служба, присвячена заснуванню власне міста Ріо-де-Жанейро. Східний промінь - жовтий, символ католицизму. Поряд - бронзова статуя "Святе серце Ісуса". Західний вітраж - червоний колір на честь святості Церкви. Біля західного входу - 3-х метрова бронзова статуя св. Франциска Ассизського. Над головним входом із північного боку - сині вітражі апостольської Церкви. У соборі немає штучного освітлення. Весь величезний обшир під склепінням освітлює природнє світло Сонця, неба, й дня. Важко звикнути до того, що у грудні, за 20 днів до католицького Різдва на вулиці може бути +32 градуси! Але ж ми у південній півкулі, тому в центрі храму вже виставлений віфлеємський вертеп. Він дуже великий, фіґури - майже у людський зріст. Подібний ми бачили колись на площі св. Петра, що у Ватикані. Ориґінальний, видний здалеку світильник "Священне полум'я" (порт. Chama Sagrada), впадає в око поряд із входом до бокового вівтаря св. Причастя. Погляд мимоволі, знову й знову сам по собі здіймається вгору, до хреста, що на стелі. Звідти розходяться вітражі, присвячені (повторюю) Єдиній, Святій, Соборній й Апостольській церкві. Переповнені враженнями, вертаємось до виходу. Проріз "Дверей Віри" - величезний, завширшки у 18 метрів! Після напівмороку внутрішнього обсягу собору денне сонячне світло дещо засліплює нам очі… Одне з архітектурних див ХХ сторіччя пречудово відбивається у дзеркальних стінах "Ventura Corporate Towers" - будівлі ХХІ-го сторіччя! Удалині праворуч від профілю дзвіниці видніється всесвітньо відома статуя Христа-Спасителя на горі Коркавадо. Ми йдемо в іншому напрямку й обходимо хмарочоси-близнюків праворуч, далі - вулицею Avenida Rep?blica do Paraguai й за 100 метрів зауважуємо стрільчасті вежі собору, відвідати який намітили ще вдома. Катедральний Пресвітеріанський собор у Ріо. Пресвітеріанство - один із напрямків протестантизму, заснованого французьким богословом Жаном Кальвіном (фр. Jean Calvіn; 1509–1564 рр.). Інтер'єр - лаконічний, однак напрочуд світлий та радісний. Гарні люстри, різнобарвні вітражі з цитатами зі Святого писання. Багато квітів, ґірлянд. Зі смаком складені різдвяні букети. Центральний фасад нагадав нам костел Святого Миколи, що у Києві. У соборному саду чимало ориґінальних бронзових скульптур. Дві фіґури: французький пастор Гийом Шартье (Guіllaume Chartіer), та французький теолоґ Пьер Ришье (Pіerre Rіchіer) були першими протестантськими місіонерами в Америці. При тому, як у Південній, так і у Північній. За дорученням Жана Кальвіна у 1556-му році вони вирушили з Женеви за моря-океани проповідувати слово Боже. 15 березня 1557-го року вони прибули до Бразилії, та того ж дня провели першу святу Вечерю за кальвіністським обрядом. На столі написано "На згадку про мене...". Біля пам'ятника можна, а дивлячись на бронзові крісла, навіть ВАРТО фотоґрафуватися! Протестанти ХІХ століття (придивіться до вбрання). Зверніть увагу: і у цій скульптурній ґрупі за скринею встановлена ажурна лава для бажаючих зробити фото на пам'ять. А отут наші бронзові сучасники слухають проповідь пастора. Ми присіли поруч. Найцікавіше те, що у кафедрі встановлений динамік, і звідтіля лунають голоси та пісні португальською. Вельми сподобався символичный "Шлях до храму", що веде від хвіртки до сходів центральних дверей. На відбитках численних підошов від взуття, зроблених прямо на камінні доріжок - імена почесних парафіян і слова із Єванґелія! Просто, але вражає! Катедра, збудована 1874-го року на тлі сучасного центру "Castello Branco", зведеного за 130 років пізніше. Протестантські громади у Бразилії бурхливо розбудовуються, сьогодні їх більше 20% від усіх вірян країни. У зв'язку із цим у 2010-му році президент ухвалив щорічно 30 листопада відзначати Національний день єванґельських християн. Тобто, свято відбулося за тиждень перед нашим візитом до храму! Я довідався про це іще у Києві, та коли познайомившись із адміністратором собору, я привітав його із минулою річницею, то захвату нашого нового знайомого не було меж! Ми сфотоґрафувалися поряд із державним і церковним прапорами, за 10 хвилин потрапили до станції метро та поїхали до престижного району Іпанема! Див. далі: БРАЗИЛІЯ-4. Ріо. Район Іпанема. 4 грудня 2014
|